Печера

 – Ви чудово розумiете, що вашi дослiдження теж не тее… Як ви, цiкаво, збираетесь працювати? Шлях до результату… до того результату, що вас цiкавить…

– Який нас усiх цiкавить, – холодно зауважив смаглявий.

Жiнка вишкiрилася, й цей вишкiр страшнувато контрастував з м'якими рисами домогосподарки.

– Добрий Лiкар використовував методи, що призводили до калiцтв, – нiби нiчого й не сталося продовжував смаглявий. – Ми сподiваемося… знайти iнший шлях.

Жiнка гмикнула, всiм своiм виглядом тавруючи спiврозмовника за неправду.

– Одне можу сказати напевно, – на обличчi смаглявого не здригнувся жоден м'яз, – двi Глави навколо об'екта не тупцюватимуть. Або Пiзнавальна, або ми втрачаемо свiй шанс.

Стало тихо. Чоловiк з емблемою Робочоi глави нарештi всiвся в крiслi й полегшено вiдкинувся на спинку – немовби все, що буде далi, його не стосувалося.

– Тодiне, – повiльно, нiби мiркуючи, запитав бородань, – ви справдi можете… одержати ТОЙ результат?

– Майже напевно, – пробурмотiв зеленоокий, дивлячись на свiтний екран.

– Ви розумiете, що це означае?

– Розумiю краще за вас! – глибокий голос смаглявого прозвучав несподiвано рiзко. – Чудово розумiю, що… але якщо ми сховаемо голову в пiсок – ми програемо майже напевно! Метод Доброго Лiкаря спливе рано чи пiзно, а так ми могли б… грубо кажучи, знайти протиотруту. Дослiджувати механiзм… Донор з'являеться раз на сто рокiв! ТАКИЙ донор! Така можливiсть, а ви…

– Який темперамент, – жiнка криво посмiхнулася. – Розумiю, Тодiне, чого вашi пацiенти так вами захоплюються… А пацiентки особливо.

– Ви менi лестите, – вiдгукнувся смаглявий, миттю заспокоюючись. – Але як доказ, це ваше зауваження… небездоганне.

– Ми не зможемо забезпечити герметичнiсть iнформацii, – жiнка мiцно стисла губи, одразу ж утративши подiбнiсть з домогосподаркою. – Охоронна категорично проти.

– Це ii природний стан, – утомлено пробурмотiв зеленоокий.

– Не треба, Тодiне, – роздратовано зронив бородань. – Усi нервуються… Ваш проект справдi може спричинити руйнування особистостi донора?

Зеленоокий мовчав.

Люди за круглим столом чекали його вiдповiдi, але вiн мовчав, i вiдблиски барв з екрана робили його мовчання мальовничим, майже карнавальним.

Чоловiк з лицем, як емблема, складав бiлий аркуш паперу. Удвое, учетверо, увосьмеро, ушiстнадцятеро…

Жiнка з зовнiшнiстю домашньоi господарки тарабанила нiгтями по своiй пилочцi. На щоках ii палали червонi плями.

Блiдий юнак за плечем зеленоокого нервово сопiв.