Мігрант

 – А Камор-Бал був готовий!

– Допоможiмо товаришу, – знущально пропищав iнший голос.

– Допоможiмо товаришу скласти Пробу! – прохрипiв хтось надсадженими або сильно застудженими зв'язками.

Крiзь дiряву покрiвлю проглядали зiрки. Крокодил заклiпав, коли внесли лiхтар – велику свiчку в скляному ковпаку. Свiтло вiдбилося на лезах численних тесакiв, витягнутих iз пiхов.

– Ідiоти, – вичавив Крокодил. – Додому захотiли? З ножем на людину?!

– Тимор-Алк каже, в тебе з регенерацiею погано, – сказав парубок iз подряпаною щокою, якого звали, здаеться, Бiнор-Дан.

 – Ти ж просив навчити?

Крокодил мигцем озирнувся – наскiльки це було можливо для того, хто лежить у гамаку. Парубки стояли кiльцем, а трохи осторонь пiдпирав одвiрок Тимор-Алк – зеленоволосий, блiдий, iз поглядом вiдсутнiм i байдужим.

– За правилами, не заборонено допомагати товаришу мiж залiками, – просипiв застуджений. – Ти пан сам собi чи не пан?

– Якщо пан – давай, накажи волокнам зростатись! – i Бiнор-Дан пiднiс вiстря свого тесака до голого Крокодилового живота.

М'язи напружилися самi собою.

– Гладкий який, – сказав Бiнор-Дан. – Жир важче вiдновити, але хто обiцяв, що буде легко?

І провiв тесаком по животу Крокодила, який зовсiм не був жирним, а за останнi днi так i зовсiм пiдтягнувся.

Крокодил засмикався, але вирватись не змiг. Ще кiлька тесакiв розiтнули йому шкiру на плечах i грудях. З десяток лез маячило перед очима. Крокодил верескнув; хлопчаки холоднокровно розписували його, залишаючи неглибокi, довгi порiзи:

– Затягуй!

– Тренуйся!

– Камор-Бал не отримав громадянства – зате ти впораешся! Вигляд кровi вкидав iх в ейфорiю.

Хтось рiзав по кiлька разiв, хтось лише погрожував, розмахуючи ножем. Зараз Крокодил зумiв би чимало дiзнатися про них – але йому було не до спостережень.

– А якщо вийняти око – вiдростиш назад?

– А якщо вiдрiзати вухо?

Крокодил утратив самовладання й забувся, як тварина, намагаючись витряхнути себе з поганого сну. Тимор-Алк непорушно стояв в одвiрку – чиесь спiтнiле плече то ховало його вiд Крокодила, то вiдкривало знову.

Минуло, здаеться, кiлька хвилин – а насправдi кiлька секунд, – i ззовнi крикнув птах. Тiеi ж митi свiтильник метнувся в бiк i загаснув. У темрявi зашелестiли гамаки, i стало тихо. У тишi брудна Крокодилова лайка звучала особливо безпорадно.

Потiм чиясь тiнь на мить заступила вогники в лiсi. Нечутно ступаючи, увiйшла людина: ii очi мутнувато свiтилися в темрявi.