Мігрант

– Невдаха, – пробурмотiв Айра, невiдомо кого маючи на увазi. – Ну бiжiмо.

* * *

Бiля самого табору Крокодил вiдстав вiд Айри. Не хотiлося демонстративно розписуватись у призначеннi на посаду провокатора; вiн звернув до рiчки, добре видноi у свiтлому нiчному лiсi, i якийсь час йшов, намагаючись когось упiймати. Було б добре прийти до вогнища з рибиною – i авторитет, i алiбi, i вечеря. Та риба не хотiла ловитись; iз горя Крокодил пiдiбрав кiлька молюскiв бiля берега та понiс iх смажити до вогнища. Здаля почув, як хлопцi уголос рахують, хором.

Бiля вогнища складали регенерацiю. Крокодил, не вiрячи своiм очам, присiв осторонь – у мокрих шортах, зi смердючими мушлями на колiнах.

Айра, освiтлений вогнищем, стояв iз тесаком у руцi, причому на лезi блищала свiжа кров. Хлопцi пiдходили до нього по черзi, Айра блискавичним рухом залишав на руцi претендента «стандартний надрiз», i решта хором починала лiчити. Крокодил пiдiйшов у ту саму хвилину, як Полос-Над, здоровенний i самовпевнений, закiнчив регенерацiю на рахунок «п'ятнадцять».

– Остаточний залiк, прийнято. Наступний…

Випередивши когось, рiшуче встав Тимор-Алк i пiдiйшов до Айри, простягаючи смугасту вiд шрамiв руку.

– Час, – Айра, майже не дивлячись, змахнув тесаком, i на свiтлу шкiру Тимор-Алка бризнула рожева кров. – Раз, два…

Крокодил затамував подих. Тимор-Алк, прикривши очi, стояв бiля вогнища, i рiдкi краплi поблискували, падаючи з його лiктя на потоптану траву.

– Сiм, вiсiм, дев'ять… одинадцять, дванадцять…

Тимор-Алк пiдвiв руку.

Серед численних бiлих шрамiв чiтко вирiзнявся свiжий, бордовий.

– Остаточний залiк, – безпристрасно констатував Айра. Жестом зупинив хлопчика, що наважився було пiдiйти наступним, i крiзь вогонь подивився на Крокодила, який сидiв у сутiнi:

– Решта складе регенерацiю пiзнiше, бо, за моiми даними, не всi готовi. Зараз – вечеряймо й вiдпочиваймо, тому що завтра знову важкий день: складатимемо нiчне бачення й ехолокацiю.

* * *

Вiн так утомився, що ледве доплентав потемки вiд убиральнi до гамака.

Тут на нього чекав сюрприз: щойно вiн упав на мотузяне лiжко, як холоднi цупкi руки схопили з двох бокiв за лiктi й кiсточки. Крокодил чимдуж засiпався, але сам-один проти десятка парубкiв устояти не змiг. Його руки й ноги вмить виявилися зв'язаними, i Крокодил вiдчув себе полоненим Гулiвером. Кому-кому, а цьому персонажу вiн нiколи не спiвчував.

– Не всi готовi складати регенерацiю, – прошелестiв у темрявi молодий i злостивий голос.