Мігрант

– Ну, нiчого, встигнеш, оформлять завтра, – пiдхопив довговолосий Камор-Бал. – Знаеш, повний громадянин iз залежним нiколи не сперечаеться…

Крокодил вищирився. Якби хлопцi навмисне шукали проблем – не могли б дiбрати вдалiших слiв.

– Ти, значить, повноправний громадянин?

Вiн iшов на них, зовсiм не думаючи про те, що iх багато. Вони були хлопчаками, i Крокодил, як чоловiк, навiть не збирався бити iх – тiльки вказати iм на мiсце.

– Ти, повноправний громадянине, як-тебе-там? Ану йди сюди! Наiжачившись i звузивши очi, Камор-Бал усе-таки ступив кiлька крокiв йому навстрiч.

Вони зустрiлись на мiлинi – по колiно у водi. На пацанi не було сорочки, щоб згребти за барки, зате дуже вдало лежав на плечi хвiст зiбраного довгого волосся – мокрих пацьорок.

Обманним рухом Крокодил примусив Камор-Бала повернути голову, схопив його за волосся й сильно рвонув униз. Парубок упав навкарачки, у воду. Тiеi ж митi на Крокодила наскочило одразу двое – худорлявi, але чiпкi, вони билися по-жiночому, переважно нiгтями.

Крокодиловi роздерли щоку й зацiдили п'яткою в колiно; вiн розкидав хлопчакiв, тi попадали в рiчку. У цей час Камор-Бал, червоний вiд приниження, вихопив iз дерев'яних пiхов свiй тесак.

Крокодил навiть не зрозумiв, у чiм рiч. Хлопчисько йшов на нього, тримаючи тесак не дуже вмiло, але впевнено. Крокодил не пригадав, що в нього е точнiсiнько такий; едине, що його цiкавило – чи встигне вiн перехопити пацана за зап'ястя.

– Стiй! – хрипко крикнув Тимор-Алк. – Озирнись!

Крокодил утримався й не озирнувся.

Зате Камор-Бал попався – мигцем глянув через плече й одразу вiдскочив, поточився вiд Крокодила, опустивши тесак.

На березi стояв Айра – з виглядом вiдвiдувача зоопарку, який спостерiгае цiкаву, але цiлком звичайну сценку.

– Палимо вогнища, – сказав вiн, нiби нiчого й не було, – рибу чистимо, смажимо, вечеряемо. Пiсля вечерi – збiр.

І, нечутно ступаючи, сховався в лiсi в напрямi табору.

* * *

У цих зборах не було нiчого нi вiд пiонерських посиденьок, нi вiд дикунських ритуалiв – здавалося, йдеться про консультацiю перед вступним iспитом до якого-небудь серйозного вишу, тiльки замiсть величезноi аудиторii все дiеться в лiсi.

Пiдлiтки сидiли на стовбурах, каменях i просто на травi; небо почорнiло, в рамцi з темних крон пливли супутники, мовби повiльнi електрони.

– Завтра вранцi прийде човен, – сказав Айра. – Рiдко так бувае, щоби якийсь здобувач вибув у перший же день. Ваша група вiдзначилась. Один iз вас поiде додому вже завтра.