Мігрант

Інструктор надiвав на шию кожному новому громадянину дерев'яну плашку на ланцюжку. Цi «деревинки» подобали на тимчасове посвiдчення Крокодила, як «БМВ» на «Запорожець». Коли останнiй у групi отримав свое право, пiсня гучала на весь лiс. Звiдкись з'явилися трiскачки, брязкальця, саморобнi барабани; новi громадяни – абсолютно, феерично щасливi – кинулися до танцю навколо вогнища. Крокодил вiдчув заздрiсть.

Новачки, прибулi сьогоднi, заздрощiв i не ховали. Крокодил нишком став розглядати обличчя: Полос-Над сидiв зажурений, уявляв, мабуть, що вже сьогоднi мiг би танцювати з переможцями.

Зеленоволосий Тимор-Алк примостився осторонь, щiльно стиснув губи й дивився мимо танцюристiв, мимо вогню, в просторiнь.

«Це наше право. Ми тут, бо маемо право. Жiнки народжують дiтей – так мае бути. Учитель вирощуе паросток – це справедливо. Ми тут – i це правильно».

Тимор-Алк пiдвiвся й пiшов у темряву. Нiхто навiть не повернув голови.

Крокодил, що сидiв трохи осторонь вiд загального свята, теж устав ранiше, нiж зрозумiв навiщо.

Бiлу спину Тимор-Алка було далеко видно в свiтлiй ночi. Крокодил наздогнав його. Хлопчисько повернувся рiзко, як розпрямляеться пружина:

– Чого ти до мене прив'язався, мiгранте?!

Крокодил сторопiв. Зеленоволосий був, здаеться, на межi iстерики.

– Гаразд, iди собi, йди…

Тимор-Алк пiшов, шурхаючи травою. Крокодил постояв, слухаючи шум бiля вогнища. Повернувся до табору, неквапом вибрав собi гамак i лiг без надii заснути, дивлячись крiзь гiлки в осяяне свiтлом небо.

Пiдлiтки з колишньоi групи, i з ними iнструктор, поiхали пiсля пiвночi, i в лiсi знову стало тихо.

* * *

– Людина – сама собi пан.

Айра, чисто вимитий, iз краплями рiчковоi води на грудях i плечах, стояв перед претендентами. Усi – й Крокодил – стояли перед ним, одягненi в короткi вiльнi штани.

– Людина не дозволяе ошукувати себе. Людина бачить те, що е, а не те, чого кортить.

Айра не закладав руки за спину, не схрещував на грудях, не тер долонi, нiчого не крутив у пальцях i не допомагав собi жестами: його руки були опущенi, але язик не повертався сказати про них – «висiли».

Айра казав – «людина», i Крокодил розумiв, що вжито слово з багатьма значеннями: «повноправний громадянин», «пан», «хазяiн». Вiн розумiв, що росiйською це звучало б iнакше, i мучився, наче принцеса, котрiй пiд матрац пiдкладено каменюку.

– Ми живемо на вiйнi, ми – тонка мембрана, арена боротьби мiж матерiею та духом, що вiчно змагаються за першiсть.