Мігрант

Не можна сказати, щоби йому нiколи в життi не спадало на думку емiгрувати – просто цi думки не набували конкретних форм; iз чужими мовами в нього не було проблем, спасибi батькам. Вiн бував у Лондонi, в Гамбургу, в Глазго, але не уявляв, як там жити й що робити.

Що мало б статися, щоб Крокодил емiгрував iз Землi без надii на вороття?

Два варiанти, всього два: або мене чимось звабили, або я вiд чогось утiк. Причому останне е ймовiрнiшим.

Або мене ошукали. Я нiкуди не емiгрував. Мене викрадено, сфабриковано мое звернення до себе – й закинуто на сотнi мiльйонiв рокiв назад.

Краплю води не питають, чи бажае вона впасти з греблi. Та краплею води нiхто не вiзьметься опiкуватись, нiхто не вiзьметься ii iнструктувати, пересувати через Усесвiт. Для видобутку енергii – чи не простiше закидати безсловесних волоцюжок навпрямки до динозаврiв?

Завваживши, що живiт спiвае сумноi, Крокодил пiдвiвся, обтрусив штани й попростував до будиночка, принагiдно охрещеного для себе «iдальнею».

* * *

– Гадаю, тутешнiй «Макдональдз».

Їдальня нагадувала чи то крамницю парфумерii, чи то вулик iзсередини. Уздовж стiн тягайся шестикутнi чарунки, наче стiльники, усерединi кожноi слiд було сподiватися побачити стрiчку транспортера. На вузькiй полицi, мов олiвцi в склянках, стояли палички з написом «Смак».

Крокодил швидко зрозумiв, як цим користуватися. Олiвець-спробник, якщо облизнути його, давав точне уявлення про смак страви. Скуштувавши спершу дещо занадто кисле, а потiм несосвiтенну гидоту, Крокодил за третiм разом дiбрав смаку в цiлком пристойнiй, зi смаком риби, страви.

Крокодил сiв у кутку порожнього обiднього примiщення, витер руки вологим рушником, що входив у набiр, i встиг спробувати рибного фiле, коли на порозi iдальнi з'явився голомозий чоловiк яскраво-синього кольору. Крокодил закашлявся; чоловiк недбало кивнув йому лискучою синьою макiтрою, пiдiйшов до стiни з чарунками й, не куштуючи, взяв знайому страву.

Незнайомець сiв у протилежному кутку, боком до Крокодила. Зацiкавившись, той спостерiгав краем ока, як синя людина коле свою iжу мiнiатюрним кригорубом, по куснику пiдхоплюе великим пiнцетом i кидае до рота. Їдальня наповнилась хрустом, нiби дорожнiй коток iздив по купi кiсток.