Мігрант

Теоретично й ми з тобою можемо, та практично…

– А в чiм рiзниця, – не вгавав Крокодил, – мiж повними громадянами й залежними?

– Я ж кажу: залежний живе нiби при багатому татковi, спокiйно, без надсади. А повноправний – крутиться, як хоче. З голоду, звичайно, нiхто не помирае, iжi тут повно, ночувати можна в громадських будинках… Та нащо ж воно, морочитись iз цiею Пробою, щоб потiм вештатися без ресурсiв?

Крокодил намагався скласти з добутих вiдомостей хоч трохи логiчну картину. Вiдчувши його розгубленiсть, Вень збадьорився:

– А ще залежний раз на рiк отримуе тривалу вiдпустку.

– Нi. За яким принципом вони дiлять? Як вони визначають, хто з пiдлiткiв пройшов Пробу, а хто – не придатний? Хто вiльний, а хто залежний?

– Традицiя така, – Вень почав дратуватись. – Шанують, розумiеш, традицii пращурiв. Інiцiацiя й таке iнше. А тобi нащо за це братися, ти ж здоровенний чолов'яга вже?!

– Не знаю, – сказав Крокодил.

* * *

Запах нiчного лiсу був складний, наче букет дорогих парфумiв. Сотнi джерел мiнилися зеленкуватим свiтлом, вода здавалася розплавленим склом. Крокодил наповнив флягу, видану йому в складi «стартового пакета», i майже одразу ж спорожнив: вода була смачна, а пити хотiлося безперестанку.

– Андрiй?

Офiцер, що приймав його вранцi, мав на ногах в свiтлi сандалi. Ремiнцi на кiсточках пускали рiвне сяйво, а пiдошви променилися, наче прожектори, i лiс осявало щоразу, коли офiцер вiдривав ногу вiд землi.

– Ви повернулись? Як минула поiздка?

– Пречудово.

– Маю координати ще кiлькох мiгрантiв iз Землi. Захочете з ними зв'язатися?

– Звичайно! – схопився був Крокодил, та зм'якнув: – Тiльки не зараз…

– Не зараз, – погодився офiцер. – Ходiмте, я проведу вас до вашоi оселi.

– Як час можна перетворити на енергiю? – спитав Крокодил. Офiцер не здивувався.

– Ви хочете знати деталi чи вас дивуе принцип?

Вони прямували через лiс, що то яснiв, то темнiв за кожним офiцеровим кроком.

– Не мае значення, – зiзнався Крокодил. – Як ви вважаете: ваш дiм iснуватиме вiчно?

– Нiщо не iснуе вiчно, – м'яко сказав офiцер. – Он та будiвля, попереду, налiво – ваше тимчасове житло. Усерединi легка iжа й напоi, речi, постiль i засоби гiгiени. Оселя дасть вам утiху й подаруе спокiй, а потiм зникне, як усе на свiтi; ми радо допомагаемо в облаштуваннi й адаптацii.