Мідний король

 – Ач ти… Головне, що справу зроблено, а як би ти впорався без мене?

І вiн пiшов униз, усе швидше, i сутула його спина розпрямлялась, i, вiдiйшовши на декiлька сотень крокiв, вiн навiть став мугикати пiд нiс пiсеньку – мабуть, наперед тiшачись теплiй ваннi й склянцi веселенького на терасi…

Розвiяр зiтхнув, висмикнув меч iз землi й пiшов угору. Що вище пiднiмалася дорога, то йому ставало легше; навколо були вiдкритi мiсця, багато неба, нi стель, нi стiн. Камiннi брили, що височiли то праворуч, то лiворуч вiд дороги, нагадували голови з задумливими суворими обличчями, у iхнiх очницях рiс колючий чагарник.

За поворотом виявився мiст. Розвiяр озирнувся – нiкого; тодi вiн ступив на мiст, i його тiнь ступила на тiнь мосту, i прилетiла тiнь стрiли й устромилась тiнi людини в спину.

Поштовхом його жбурнуло на мотузяне поруччя. Вiн утримався i зрозумiв, що книжка пробита, що вiстря дряпае шкiру i кров тече по спинi. Вiн упав на хиткий мiст, i поряд iз його головою встромилася нова стрiла. Тодi вiн перекотився пiд поруччям i полетiв униз.

Вiн ударився об воду, як тодi, в падiннi з «Крилами». Побачив дно i тiнi срiбних рибок, i власну тiнь, розпростану на кольоровому камiннi. По його щоках котились повiтрянi бульбашки, лоскотали шкiру. Розвiяр ухопився за камiнь на днi й завмер, а згори летiли стрiли, iшли на дно, залишаючи бiлий пiнний слiд. І промайнула тiнь вершника – двоногий верхи на чотириногому. Покотились грудки глини, захитався мiст…

Пливучи за течiею, Розвiяр зайшов пiд прикриття великого каменя i декiлька годин просидiв у слизькiй розколинi, стискаючи меч, дожидаючи новоi атаки.

Так його застав дозiр пiд проводом Кривулi, що спустився з перевалу.

* * *

– Це оригiнал, – сказав володар. Розвiяр уперше побачив, як вiн втрачае самовладання: облизуе губи, перекресленi шрамом. Проводить долонями по довгому, з сивиною, чорному волоссю, намагаеться вирiвняти уривчасте дихання. – Це оригiнал… Що ти накоiв?!

Книга лежала перед володарем на рiзьбленому столi. Пробита стрiлою, промокла так, що потекло чорнило.

Тiльки в самiм осердi, де сторiнки були щiльно стиснутi, лишилося декiлька неушкоджених фрагментiв.

– Шуу, – володар сiв, нiби його не тримали ноги. – Шуу…

– Є копiя, – сказав Розвiяр.

– У бiблiотецi Нiгтя?!

– Тут, – Розвiяр торкнувся скронi. – Дайте менi чисту оправу, я вiдновлю.

Декiлька хвиль володар дивився на нього з жахом. Потiм узяв шклянку з водою, що стояла на маленькому столику пiд вiкном. Випив, закашлявся.