Мідний король

Нянька тобi потрiбна в дорозi? Буде тобi.

Розвiяр не слухав. У внутрiшнiй кишенi куртки лежала охоронна грамота, пояс вiдтягав гаман iз грiшми, Розвiяр ступав, сам собi пан, тiею самою дорогою, де вiн пройшов зовсiм недавно серед десятка рабiв, закуплених цим самим Шлопом, молодшим iнтендантом, для господарчих потреб.

Дев’ять iнших досi крутять свiй коловорот. Хтось лишився в Схiднiй темницi, а комусь не пощастило, i вiн ночуе в Захiднiй. Там парко влiтку i холодно взимку.

Праворуч вiд дороги ворухнулися кущi. Розвiяр узявся за рукiв’я мечiв. Затрусилися гiлки, з колючих заростей вилетiв чиркун i, посвистуючи крилами, змаяв у небо. Розвiяр тiльки тепер помiтив, що Шлоп не бурмоче, погрожуючи i скаржачись, а iде мовчки, насторожено озираючись на всi боки.

– Тарi сказав, дорога чиста, – нагадав Розвiяр.

– Багато вiн розумiе, Колесо язикате. – Шлоп стурбовано подивився назад. – Рiк тому на цьому самому мiсцi караван розстрiляли, мiсце паршиве.

Розвiяр усмiхнувся. Свобода вступала в нього, як армiя в переможене мiсто, як тепле повiтря в оболонку повiтряноi кулi. Здавалося, ще трохи – вiн пiднiметься, переповнений цiею свободою, i злетить над зубчастими верхiвками скель.

При заходi вони були в Кипучцi – маленькому селищi на березi теплого озера. Над водою пiднiмалася пара, готелi лiпились уздовж берега, на терасах сидiли пожильцi, переважно старi, загорнутi в бiлi рушники, пили з високих склянок i парили ноги.

– Заночуемо, – сказав Шлоп. – Кiстки погрiти – менi воно корисно, а тобi однаково, а тому ти селися в «Купинi», а я…

– Шлопе, – сказав Розвiяр, iз задоволенням вiдчуваючи, що свобода, наповнивши його тiло, дiсталась уже до язика. – Не заночуемо ж. Ходiмо просто до тунелю.

– Ти менi наказувати будеш? – Молодший iнтендант похлинувся.

– Буду. – Розвiяр усмiхався, але говорив без насмiху. – А ти будеш слухати, старе луб’я.

* * *

Шлоп мовчав, нiби його тонкi губи склеiлись. Вiн мовчав, коли Розвiяр запитував у перехожих, як пройти до тунелю, а люди сахалися, лякаючись його клинкiв i суворого обличчя з переламаним носом. Шлоп мовчав, коли Розвiяр сам, без посередникiв, вiдшукав хазяiна пiдземноi запряжки i загадав прямувати на Фер негайно.