Королівська обіцянка

– Ого! – сказала я з повагою.

– Доводиться… – мiй друг поправив чорну зi срiблом хустку – знак мага дороги. – Увiйдемо в замок потаемним ходом. Не хочу, щоб вiдразу чутки поповзли, юрба збiглася…

– А мене пам’ятають? – запитала я трохи кокетливо.

– Ще й як… Стiй!

Я завмерла. Зовсiм поряд iз лiсу вийшов хлопчик – мiй ровесник, який вiв на поводу круглого, наче бочечка, вiслючка. На спинi вiслюка погойдувалися двi великi в’язанки дров.

Я сховалася за дерево.

– Добридень, пане головний королiвський магу! – побачивши Гарольда, хлопчик почервонiв вiд хвилювання й вклонився заледве не до землi.

– Бувай i ти здоровий, – вiдгукнувся мiй друг привiтно, але трохи вiдсторонено, як i належить поважнiй особi. Хлопчик пiшов, часто оглядаючись: напевно, всiм друзям побiжить розповiдати про чудесну зустрiч на узлiссi…

– Начебто нiхто не пчихав, – сказала я Гарольду.

– Що?

– Ну, у нас «будь здоровий» кажуть, коли хтось чхае…

– Ага… – пробурмотiв вiн, явно думаючи про iнше.

– Стежу.

– Покладеш на камiнь руку, скажеш: «Вiдчинись», – вiдчиниться пiдземний хiд, – Гарольд опустив долоню на валун, що порiс мохом. Земля пiд ногами здригнулася. Камiнь пiднявся; це виглядало так, нiби величезна черепаха стала дибки… Із чорноi щiлини внизу потягло холодом, гнилизною i грибами-поганками.

– Нам туди?

– А що – тобi не подобаеться? Вибач, у нас iще метро не проклали! – трохи дратуючись сказав вiн.

Гарольд скрючився у три погибелi й полiз пiд камiнь, а я з цiкавiстю подумала: вiн особисто встиг у метро покататися, чи король йому розповiдав?

Жорстка трава вiдбилася на долонях. Намагаючись дихати ротом, я стала навпочiпки i вповзла в щiлину слiдом за Гарольдом. Очиська його блищали двома зеленими вогниками на блiдому обличчi, губи видавалися чорними, а зуби – хижими (i хто б мiг подумати, що ця злюща фiзiономiя належить моему найдобрiшому i наймилiшому друговi…).

Я мовчки всмiхнулась.

Пiдземний хiд був справдi «не метро»: Гарольду доводилося протискуватися боком. Звисало зi стелi товстелезне корiння, постiйно норовило вхопити за волосся. По стiнах повзали гидкi мокрицi, подеколи за комiр капала вода. В одному мiсцi стiна всуцiль поросла мерзенними на вигляд грибами. (Менi здавалося, вони повертають капелюшки нам услiд. Наглядають. Стежать.