На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Господар колодязів» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Господар колодязів

Автор
Дата выхода
28 февраля 2020
🔍 Загляните за кулисы "Господар колодязів" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Господар колодязів" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Марина и Сергей Дяченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
До нашої книжки увійшли три повісті Марини та Сергія Дяченків: «Господар колодязів», «Зелена карта», «Земля веснарів». Вони дійсно являють нам різні «світи Дяченків».
«Зелена карта» – розповідь про наш сучасний світ, Київ 1990-х з його труднощами і розгубленістю людей, а «Господар колодязів» – це вже світ фентезі – з його магією, дивовижними створіннями: ельфушами, королевою верхівців і майже середньовічним буттям князівств, що ворогують між собою. «Земля веснарів», на перший погляд, це детективна історія пошуку вбивці, яка перетворюється на розповідь про зіткнення різних цивілізаційних моделей, коли люди стикаються з чимось їм незрозумілим і, як їм здається, огидним і небезпечним. І тому представники цих світів, як би їм не хотілося співпрацювати мирно одне з одним, не можуть знайти спільної мови. І тільки бажання знайти вбивцю (хоча і з різними наслідками для нього), щоб не карали безвинних, веде до виникнення хоч якогось розуміння іншого світу.
Але головним у всіх повістях є не зовнішня, так би мовити, сюжетна лінія, а глибоке проникнення у сутність людської душі, у те, чого не можна побачити, але так потрібно зрозуміти, щоб ці такі різні, однак такі подібні за людськими переживаннями світи збереглися, а не розсипалися на порох…
📚 Читайте "Господар колодязів" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Господар колодязів", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
* * *
– Дiду… А коли коло рисують на землi – це навiщо?
Дiд скосив на Юстина здорове око:
– Та рiзнi закляття бувають… Вiд чужого вуха, або вiд чужого ока, або вiд поганого помислу. А тобi навiщо?
– Та так, – сказав Юстин, i дiд не розпитував. Зiтхнув тiльки i повернувся до своеi роботи – сорочку штопав.
– Та так, – повторив Юстин винувато. – Дiвчина тут була…
Дiд звiв брову.
– Так, – Юстин посовався. – І головне, незрозумiло, звiдки взялася. Ноги нiжнi, туфлi панськi, новенькi. Нi екiпажа, нi коня, сукня така, нiби щойно з дому.
– Лиховiсники, – сказав дiд, ховаючи обличчя глибоко в бороду. – Так я i знав.
– Так немае ж нiякого горя…
– Дiвчина нiзвiдки – це не радiсть, синку. Радiсть – це коли дiвчина справжня, здорова, втомлена, потом пахне; коли ти знаеш, чия вона i звiдки прийшла… А це не дiвчина, синку, це мара, або русалка, або ще якась гидота, ти от що… Давай-но оберiг тобi складу якийсь.
– Вона жива, – розгублено заперечив Юстин. – Ноги роздряпала… І важка така…
Дiдова брова звелася ще вище.
– Вона на мене з дерева впала, – винувато пояснив Юстин.
Здорове дiдове око дивилося пильно, слiпе – вiдчужено.
* * *
Весь наступний тиждень iшов, iнодi припиняючись, дощ. Трава в саду пiднялася по пояс; павук-провiсник уперто сидiв у лiвому нижньому кутку павутини, що в усi часи означало хмарнiсть, дощi та негоду.
Дiд усе-таки поiхав на ярмарок. Угнiздився у возi, прикрившись вiд непривiтного неба клаптем рогожки, i Юстин на кiлька днiв залишився вiдповiдальним за все господарство i всю худобу.
Пiзно ввечерi, закiнчивши нарештi всi справи i забравшись на холодну пiч – вони з дiдом нiколи не топили влiтку, – Юстин довго мерз, кутався у вiдвологлу ковдру, цокотiв зубами i, згадуючи Анiту, стискав у кулацi виготовлений дiдом оберiг – смолисту кульку з пiр’ям, яке стирчить iз нього.
Наступного дня небо було чисте, ясне, i перш нiж павук-провiсник устиг перебратися з лiвого нижнього кутка в правий верхнiй, увесь двiр i весь свiт виявилися залитими сонцем.
– Стiй!
Дiвчина здригнулась i зупинилася. Сукня на нiй була вже iнша – зеленувата, з високими пишними рукавами.
– Не ходи сюди, – сказав Юстин. – Звiдки ти знову взялася? З неба?
– Вибач, – сказала дiвчина, трохи помовчавши. – Я думала… Ну, якщо я так тебе обурюю самим своiм виглядом – я вже йду геть.
– Стривай, – сказав Юстин у замiшаннi.











