Господар колодязів

Зупинився посеред зали, окинув поглядом сторопiлих в’язнiв; кивнув комусь, невидимому в отворi:

– Можна.

Загуркотiли по пiдлозi важкi колеса; Юстин роззявив рот. Двое стражникiв викотили й обережно встановили бiля протилежноi стiни вiзок. На вiзку мiстилася срiбна таця, а на тацi лежала, пiдводячи й опускаючи боки, незбагненних розмiрiв сiра жаба.

Хлопчик, який стояв лiворуч вiд Юстина, не витримав i вигукнув, на мить випередивши загальне зiтхання подиву та жаху.

Юстин бачив, звичайно, великих жаб, але та, яку привезли на срiбному блюдi, була розмiром з доброго собаку.

Боки ii – Юстин розгледiв – вкривала жорстка сива шерсть, волога спина блищала, ця обставина чомусь рiднила гiгантську жабу i лисого чоловiка.

Один iз охоронцiв з поклоном передав лисому простий глиняний глечик iз широкою шийкою. Звiдкись узявся лiкар у чорному вбраннi й чорному ж ковпаку, поставив на пiдлогу об’емистий саквояж, запитально подивився на лисого.

– Почнемо, – сказав лисий надтрiснутим нудним голосом.

Витягнув iз-за вуха чорне перо нiжно полоскотав жаб’ячу морду.

Сонна рептилiя розкрила помаранчевi очi. Вискочив, як на пружинi, i затремтiв у повiтрi довгий клейкий язик.

– Пiдходити по одному, – звелiв стражник, який стояв праворуч.

І, пiдхопивши пiд руку, потяг назустрiч жабi того найогряднiшого юнака, який iз блiдого зробився тепер синiм.

Лiкар ступив уперед, швидко закотив гладкому юнаковi рукав – i блиснув ланцетом.

Юнак зойкнув; у пiдставлений кимось тазик дзвiнко закапали краплi. Юстин стояв збоку – i тому добре бачив усе.

Жаба зловила краплю кровi на кiнчик язика – i язик сховався. Лiкар тут же перехопив руку юнака широкою стрiчкою пластиру; жаба зовсiм по-людськи поплямкала, потiм широка паща розкрилась, i всi – лисий, стражники, лiкар, Юстин – почули глухе утробне:

– Так.

Огрядний юнак м’яко зомлiв. Два стражники пiдхопили його i вiдтягли у дверi праворуч, тодi як лисий витягнув зi свого глечика щось невелике, в’юнке i поклав на вимогливо витягнутий жаб’ячий язик.

Перш нiж жаба проковтнула, Юстин устиг здогадатися: годували ii звичайним домохранцем.

Назустрiч жабi вже вели наступного – бородатого, який вiдважив Юстину ляпаса. Лiкар закотив йому рукав, полоснув ланцетом – бородатий не здригнувся; закапала кров, жаба злизала краплю, подумала i прорекла:

– Нi.

Бородатого повели в дверi лiворуч.