Господар колодязів

* * *

Того, що сталося в самiй серединi осенi, нiяке дiдове ворожiння передбачити не змогло. Напевно, не збрехав Господар Колодязiв – майбутнього немае…

Юстин був удома – розвантажував вiз дров, який удалося напередоднi вимiняти на десять кошикiв «ельфушачих» яблук. Носив дрова пiд навiс, сортував, складав; перестук багатьох копит почув тiльки тодi, коли вершники були вже зовсiм близько.

П’ятеро. На високих ситих конях, таких величезних, що Юстинова шкапа була поряд iз ними, як жаба перед куркою.

У кожного на поясi була шабля.

Юстин як стояв перед стосом дров – так i опустив руки, i дрова викотилися на землю з дзвiнким, якимось навiть музичним стуком.

– Вiдчини ворота, – звелiв старший вершник, дивлячись на Юстина поверх хисткого похиленого паркану.

Юстин пiдкорився. Два вершники в’iхали на подвiр’я i спiшилися; трое залишилися зовнi.

Старший витягнув iз-за пояса жовтий, згорнутий рурочкою папiр. Розгорнув, провiв по написаному товстим, як молода яблуня, пальцем:

– Як звати?

– Мене? – з жахом запитав Юстин.

Стражник пiдвiв на нього свiтло-блакитнi каламутнi очi:

– Мене я знаю, як звати… Тебе, ховраше!

– Юстин…

Стражник знову зазирнув у свiй папiр,

– Ага, – сказав задоволено. – Недарма, значить, у таку далечiнь перлися…

З хати вийшов дiд. Вийшов – i нiби врiс у порiг.

– Рокiв тобi скiльки? – вiв далi допит стражник, не дивлячись на дiда.

– Вiсiмнадцять…

– Ага! – повторив стражник ще бiльш задоволено.

– В армiю? – слабо запитав дiд, притримуючись рукою за одвiрок.

Володар паперу нарештi помiтив його. Поманив негнучким пальцем:

– Іди сюди, старий…

Дiд мало не впав, спускаючись iз порога. Юстин кинувся до нього, пiдхопив пiд руку.

– Родич вiн тобi? – запитав стражник, коли дiд i Юстин, що пiдтримував його, зупинилися просто перед ним.

– Нi, – сказав дiд, не опускаючи очей. – Приймак.

– Це молодець, що не брешеш, – похвалив стражник.

– Фрина-гусятниця, – насилу вимовив дiд. – Пане мiй, помру без нього. Не забирайте.

Стражник не звернув на його слова нiякоi уваги.

– А ця Фрина була мати йому?

– Нi. Мати його померла.

– А батько?

– А батька не знаю.

– Скiльки йому було, коли ти його взяв?

– Рiк йому був… Пане, не забирайте! Вiн хворий…

– А ось тепер брешеш, – розчаровано сказав стражник.