Господар колодязів

 – Поки що – немае… Але ти не сумуй!

* * *

Перед свiтанком вони пiшли в поле, i Юстин навчив ii приманювати ельфушiв.

У травнi, в пору цвiтiння, ельфушi запилюють плодовi дерева краще за бджiл i джмелiв. На деревi, де по веснi пустували ельфушi, виростають яблука завбiльшки з диню та вишнi розмiром iз яблуко; якщо садiвник умiлий i не ледачий, якщо вчасно пiдiпре гiлки рогатками – за урожай з одного тiльки дерева можна буде накупити хлiба на цiлий мiсяць. Багатi городянки просто божеволiють, варто iм побачити плоди з обпиленого ельфушами дерева; кажуть, що гiгантськi цi фрукти допомагають вiд жiночого безплiддя.

Улiтку ельфушi в саду небажанi. Ламають гiлки, псують яблука, вигризаючи на зеленiй шкiрцi великi й маленькi сердечка. Ловити ельфушiв – собi дорожче: вони братолюбнi й мстивi й за одного зловленого одноплемiнника можуть пiдпалити сарай, а то i хату. Значить, завдання розумного садiвника – вiдвадити лiтунiв вiд саду, заманюючи в iнше мiсце, наприклад, на квiтучу липу, або на ромашкове поле, або ще кудись, де е чому тiшити око.

Для приманювання ельфушiв, пояснював Юстин Анiтi, найкраще годиться дитина рокiв до шести-семи. Вiдчувши в полi малюка, ельфушi злiтаються, як на мед: розсiдаються навколо малюка на квiти i на гiлки, складають прозорi крильця – i заводять начебто бесiди, тобто дорослому здаеться, що це просто низка мелодiйних звукiв, вiддалено схожих на людську мову, але Юстин чудово пам’ятав, що, коли вiн був маленький i сидiв отак у колi тендiтних рiзнокольорових створiнь, мова ельфушiв здавалася йому цiлком осмисленою, хоча й одноманiтною.

Вони нескiнченно повторювали щось на кшталт: «Гар-рно… Хлоп-чик… Бути гар-рним хлопчиком – гар-рно…», повторювали то хором, то поодинцi, на рiзнi голоси i з такими рiзними iнтонацiями, що маленький Юстин готовий був слухати iх годинами…

Коли йому виповнилося вiсiм, ельфушi втратили до нього iнтерес, але дiд скорiше зрадiв, нiж засмутився.

Вiн сказав: ти зовсiм великий… І навчив виманювати ельфушiв iз лiтнього саду манком.

І ось, коли небо вже почало сiрiти, Юстин i Анiта залягли у високу траву серед сплячих ромашок, поставили поруч лiхтар iз кольоровими скельцями, i Юстин простягнув Анiтi манок – тендiтну сопiлку з крутiлкою.