Цифровий, або Brevis est

Клiенти чомусь довiряли лiкаревi, хоч для виховання вiртуальних псiв медична освiта не потрiбна.

– Родовiд – п’ятдесят три поколiння. У роду – сотнi чемпiонських титулiв, е одна Мiс свiту за собачою версiею – прапрабаба. Вiн розумнiший за звичайного собаку. Неодмiнна умова – ви повиннi щодня мати на нього час. Якщо у вас робота, або щось iнше заважае – краще не берiть цього пса. Вiзьмiть щось простiше. Цей засумуе, якщо ви не будете з ним розмовляти хоч один день… Потiм у нього почнеться депресiя i вiн загине.

– Вiн мене впiзнаватиме? Чи можна попросити, наприклад, дружину зайти пiд моiм нiком i його погладити?

Арсен усмiхнувся в монiтор. Пальцi його бiгали так само швидко, i текст у вiконцi з’являвся в темпi звичайноi людськоi мови:

– Ви знаете, в цьому е щось мiстичне. Якщо ваша дружина, чи хтось з родичiв, зайде пiд вашим нiком – пес зрадiе. Але якщо ви будете з ним займатися, якщо вiн стане по-справжньому вашим собакою – вiн вас упiзнаватиме… не за нiком. Не за ай-пi адресою. Цьому немае технiчного пояснення.

Спiврозмовник замислився. Арсен його не бачив – по екрану гасало бiле щеня з чорними вухами, тягаючи в зубах мальовничо подертий черевик. У вiконцi чату – в кутку екрана – моргав курсор.

– Докторе, ви маете п’ять хвилин?

– Авжеж. Скiльки завгодно.

Насправдi часу, як завжди, катастрофiчно бракувало. Однак Арсен знав з досвiду, що вислуховувати клiентiв просто необхiдно.

– Я двадцять рокiв одружений.

– Розумiю.

– Справдi?

– Менi здаеться, що розумiю, – виправився Арсен.

– Докторе, я двадцять рокiв живу з чужою менi жiнкою. У нас прекрасна родина… Був собака, давно. Пес умер вiд чумки. Ми так переживали, що бiльше тварини не заводили.

– Розумiю, – написав Арсен цiлком щиро. – Вiртуальнi собаки не хворiють. Їх не може збити машина.

Нова реплiка довго не з’являлася.

«Хто каже, що щастя не можна купити, той нiколи не купував цуценяти», – написав Арсен обережно.

Настала нова пауза. У глибинi квартири задзвонив телефон. Арсен не ворухнувся.

– Я купую цього собаку, – нарештi написав клiент. – Можна оплатити «Вiзою»?

Арсен перевiв дух.

– Будь ласка. Ось реквiзити, щойно прийде пiдтвердження – ви одержите пароль.