Цифровий, або Brevis est

Це моя умова – якщо ти хочеш, щоб я тобi допомiг.

Арсен схилився над захололим чаем:

– А як ти мене знайшов? Як довiдався, що я саме в цей день прийду в «Магнiт»? У цей единий падлючий «Магнiт», а ти ж сам сказав, що то дупа? Що ти там робив?

За дальнiм столиком iстерично розреготалася бiлявка. Лiниво, як у фiльмi жаху, оберталися два вентилятори над головами, i труп зеленоi мошки в щiлинi мiж стiною та рамою ледь ворушив крильцями. Життя пiсля життя.

– Я серйозна людина, – м’яко сказав Максим. – Ось Мiнiстр – вiн у грi серйозна людина, а я… в iншiй сферi.

Дурний адмiн дзенькнув своему шефовi, похвалився здобиччю, а дехто вiдразу попередив мене. Це як павутина: муха торкнеться ниточки, i дзвiночок задзвенить.

Арсен подивився на нього через стiл. Отак стоiш, з яблуком на головi, довiрливий, вiдкритий, навiть веселий. А людина пiднiмае пiстолет… цiлком незнайома людина, цiлком чужа, якщо чесно.

– Чому я повинен тобi вiрити? – пробурмотiв Арсен. – Ти… просто хочеш видавити мене з гри!

– Твое вбивство мае здаватися прозорим, побутовим, не пов’язаним з грою, – м’яко сказав Максим.

 – Інсценують напад манiяка, наприклад, – це значить, що твое тiло знайдуть у лiсi у вiдповiднiй кондицii… Розумiеш, так?

– Ти мене залякуеш, – сказав Арсен, i голос його неприемно здригнувся.

– Так, – Максим кивнув. – Я тобою зараз манiпулюю. І водночас – я кажу правду.

Надворi, за вiкнами, визирнуло крiзь хмари сонце, i Максимовi очi стали медово-жовтi, наче в кота. Арсен похнюпився.

Кинути все. Грошей вiн iще заробить. Якщо працювати тiльки з собаками – року вистачить, щоб покрити збитки. Помiняти логiн, усi паролi, деiнсталювати гру на диску. Якщо вiн зараз зникне – трибунал пройде, як по нотах, його засудять, але не знайдуть. Це ж тiльки гра, гра та й годi, хай навiть на грошi. Схоже, мама свого домоглася – вiн ходитиме до школи, вiн учитиметься, як бджiлка…

Максим ворухнувся. Арсен швидко пiдняв очi й побачив, як той лiзе в кишеню куртки. Арсен очiкував побачити мишу на обрiзаному проводi – однак Максим дiстав усього-на-всього м’яту сигарету.

Нерiвно, уривчасто закурив. Арсен недоречно згадав Квiнi: якщо Руда, закурюючи, демонструвала статус, то Максим просто забув у цю мить, що покинув курити. Щось турбувало його в цю мить, щось важливе. Вiн ворушив губами, наче подумки рахував.

Бiлявка на височенних каблуках процокала до виходу, червона, з надутими губами. Нещасний «ботан» залишився, похнюпившись, сидiти за столиком.