Цифровий, або Brevis est

– Слухай, у мене тут пацан залогiнився… CruelHamster, прикинь, начебто вiн… Та-ак? Крутизна небачена… Та точно кажу! Ага… Заплатив наперед, питав про нiч… Узагалi ж, у нас неповнолiтнi тiльки до дев’ятоi вечора, Петренко лаятиметься… Добре, я зрозумiв.

* * *

Арсеновi хотiлося пити, але вiн боявся вiдiйти вiд компа хоч на хвилину. Його вже питали кiлька разiв, чи не збираеться вiн поступитися машиною iншому охочому. Вiн не збирався; хлопець-адмiн пiдтвердив його право займати комп’ютер i люб’язно додав, що клуб працюе «до останнього клiента».

Це була найкраща новина за цiлий день: Арсен боявся, що в першi хвилини Асамблеi його викинуть на вулицю.

Пiвдня вiн вiдповiдав на листи, возився зi щенятами, встиг зазирнути на двi англомовнi виставки. Люб’язно поговорив з незнайомим собачником, обмiнявся з ним контактами; собачник назвався шотландцем Гаррi. Арсен представився, як Доктор Веттi з Чернiвцiв. У нього тряслися руки, пальцi промахувалися повз клавiшi, вiн писав англiйською з помилками.

Надворi, за стiнами клубу «Магнiт», давно стемнiло. Наближався час рандеву з Квiнi; у вiртуальному свiтi тяглося надвечiр’я, м’яке й сонячне, з глибокими барвами неба, вiдлунням далеких дзвонiв, вiдблисками на флюгерах та нескiнченними пташиними спiвами. Мiнiстровi захотiлось прогулятися – зрозумiло, в плащi з каптуром, що приховуе лице. Прогулянка допоможе зiбратися з думками.

Стукали черевики, шумiли фонтани, скрипiли вози. Виходили на роботу лiхтарники, i лiхтарi уздовж вулицi загорялися тьмяним до часу свiтлом.

Походжали стражники, зупиняли приiжджих, вимагали посвiдку на проживання. Столиця розрослася, й так багато вiртуального люду рвалося сюди з намальованих провiнцiй, що мерiя – з подачi Квiнi – запровадила податок на перебування в мiстi. Мiнiстр носив на плащi жетон-дозвiл, i стражники до нього не чiплялися.

На розi стояв знахар у сiрiй хламидi. Судячи з барв головноi пов’язки – початкiвець.

– Що чутно в мiстi? – написав Арсен у вiконцi чату.

Знахар помахав рукою:

– Сьогоднi Асамблея в наших кровопивцiв… Слухай, купи в мене гриби для вiдварiв. Дешево продам.

– Сам без грошей.

– Жаль… Там на майданi якийсь шухер, страчують когось чи що.

– На сьогоднi не призначено страт, – сказав Мiнiстр. Що-що, а такi речi вiн знав напевно.

– Тодi, може, жертву приносять. Там зiбралося душ кiлькасот, бiля храму Чорноi Богинi.

– А, – сказав Мiнiстр.