Високі тіні

Власта ехидно посмiхнулася i пiдколола брата:

– Подивись-но, ти i справдi незрiвнянний хлопець.

Лучезар дорiкнув iй поглядом, вийшов iз кiмнати i вiддав команду:

– Отже, не примушуй на себе чекати i йди в iдальню.

– Просто зараз?! – збунтувалася вона. – Я ж щойно прокинулася.

– Сама винна, що проспала, – холоднокровно заявив Лучезар, склавши руки на грудях.

– Дозволь менi бодай зуби почистити!

– Добре. І заразом прибери волосся i знiми цю жахливу кофту. – Вiн говорив про довгу простору кенгурушку на застiбцi, яку Власта носила практично весь час з моменту купiвлi.

– Зняти кофту? – вжахнулася та. – Нi за що. Менi в нiй комфортно.

Лучезар анiтрохи не злагiднiв.

– Якщо не знiмеш, я спалю ii.

Власта змушена була здатися, тому покiрно схилила голову i пробубонiла:

– Твоя взяла. Я знiму кофту. – Вона з похмурим виглядом зачинила дверi, а за мить прокричала: – Ти всюдисущий монстр!

– Так-так, я це вже чув, – усмiхнувся Лучезар, прямуючи до своеi кiмнати.

У нього, як у наступника Артура Вольфа, також була окрема кiмната: простора, затишна i з мансардною стелею. У пiдвiснiй клiтцi бiля вiкна пурхали двi канарки, пестячи слух дзвiнким спiвом. На тумбочцi стояла стара свiтлина в дерев’янiй рамцi, на свiтлинi були зображенi його батьки, вiн i Власта, – щасливий спогад про той день, коли його проводжали в унiверситет. Якби вiн знав, що незабаром…

Лучезар прийняв душ, перевдягнувся i, прихопивши з сумки товсту теку з документами, вийшов iз кiмнати.

Вiн працював тiльки над тими справами, якi йому надавав Артур Вольф. Це була прибуткова справа, оскiльки бездоганна репутацiя професiйного детектива дозволяла Артуру правити немалi грошi за своi послуги. Заробiток Артур дiлив iз Лучезаром порiвну, що було доволi щедро з його боку. Так, практично, всю роботу робив Лучезар, але вiн би не впорався без керiвництва наставника. Лучезар був дуже зобов’язаний Артуру i ставився до нього як до батька.

Кабiнет Артура був на першому поверсi, навпроти бiблiотеки.

За дубовим письмовим столом сидiв стрункий чоловiк середнього зросту. У своi шiстдесят iз лишком рокiв вiн виглядав непогано: попри сивину i зморшки, його гладенько виголене обличчя здавалося молодим. Одягався вiн строго, як професор вишу, i з першого погляду справляв враження вiдповiдальноi i розумноi людини.