Меч і хрест

Ой, дивися, дивися, по пляжу ворон ходить! Здорове-е-енний який!!!

Перукарка роздратовано смикнула Дарину за коси, повертаючи ii невгомонну вертку голову в потрiбну позицiю.

– Ну що ти завжди радiеш усьому так, наче тобi зарплату принесли? – процiдила вона.

І мала рацiю. Назвати характер Дарини легким було б явним применшенням – вiн був невагомим i ширяв над землею, немов рiзнобарвна повiтряна куля, що закономiрно викликало роздратування homo sapiens, якi вважали себе серйозними i такими, що твердо стоять на двох ногах.

Землепотрясна була схожа на бучне свято, на дитячий м’яч, що невтомно скаче по пiдлозi. Завзята ж належала до категорii людей, якi добре знають: саме дитячi м’ячi розбивають шибки i звалюють вази iз сервантiв, а на буйних святах завжди вiддавлюють ноги i крадуть гаманцi. Що ж до повiтряних куль, – iх краще мiцнiше стискати за хитрий хвостик.

– О-о-о… – не без задоволення оповiстила вона Дарину, – директор до нас прямуе. Зараз отримаеш чергову нагiнку!

До них i справдi пiдпливав злий i трохи оплавлений спекою директор клубу.

Дарина наморщила носа i, знявши ноги зi столу, засунула iх у своi улюбленi ботинки «як у Джонi Деппа», що iх носила взимку i влiтку, аж вiдтодi, як гахнула за них суму, що дорiвнюе вартостi всього належного дiвчатам взуття, включаючи хатнi капцi.

– Дариночко, – почав директор iз лагiднiстю, що не обiцяла нiчого доброго, крiзь зуби, – ви сьогоднi ввечерi спiвати збираетеся?

– Так, – безтурботно всмiхнулася та.

 – А що?

– Тодi у мене до вас особисте прохання – не ходiть до зали. А то ви заводите клiентiв, сiдаете до них на колiна… А потiм вони беруть в облогу мiй кабiнет, пхають грошi i вимагають вас. І погрожують менi, мiж iншим! Я щовечора змушений пiд загрозою розправи захищати вашу сумнiвну честь. Ви прекрасний арт-директор, Даринко, але не поводьтеся, як остання…

– П-i-i-i-i! – голосно пропищала Дарина, iмiтуючи славнозвiсний звук у телевiзорi, що перекривае матюки.

 – Обiцяю вам, Олександре Вiталiйовичу, сьогоднi стоятиму на сценi, як солдат перед мавзолеем Ленiна. – Вона бадьоро приклала долоню до скронi, вiддаючи честь.

– До порожньоi голови… – неприязно почав директор, але махнув рукою. – Гаразд. Що у нас iз шостим числом?

– О! – пожвавилася Дарина. – Нiч на Івана Купала вийде землепотрясна! Преса в курсi – усi шокованi. Усi ж – язичники, усi, насправдi.