Меч і хрест

Лiворуч од них пропливли схожi на розмоклий солодкий пряник Золотi Ворота, а попереду вже маячив пiдтягнутий i гордий, схожий на палац iз захiдних казок будинок у загостреному ковпаку даху.

«Іншi пояснення ви отримаете у вежi першого будинку на Ярославовiм Валу, якщо будете ввiчливi з Ним.

К. Д».

– Бiля першого, – уточнила Дарина, не зводячи очей iз палацу.

Той, iз ким iм необхiдно було бути ввiчливими, влаштувався в одному з найгарнiших будинкiв Киева!

– Розплатися, – наказала Чуб Катi, що вiдбувала епiтимiю, i, вистрибнувши з машини, захоплено задерла пiдборiддя.

Легковажне липневе сонце, мружачись iз-пiд цукрово-ватних хмар, пiдсолодило фасад будинку № 1, який давно прагнув ремонту, i зараз вiн, коралово-рожевий, iз готичним мереживом балконiв i високою вежею-лiхтарем, пiдтримуваною знизу двома сiрими химерами з гострими перетинчастими крилами та левовими головами на мускулистих чоловiчих тiлах, здався Даринi чарiвно-прекрасним.

– Непоганий будиночок. І квартири тут недешевi. Тiльки занехаяний дуже. – Катя остаточно заспокоiлась i несхвально подивилася на балкон, що вмостився пiд самим «ковпаком», iз перилами, що обрушилися.

– Вежа, – оцiнила пейзаж Дарина, – це мае бути аж нагорi. Це його балкон, – тицьнула вона пальцем у бетонний чотирикутник, який позбувся безпечноi огорожi. – Цi-i-iкаво все-таки, хто там живе? Може, сам К. Д.?

– Тодi навiщо йому писати про себе в третiй особi? – спростувала iдею Марiйка i, не стримавшись, ляпнула потаемне: – А раптом сам Воланд, як у Булгакова?

– Воланд – на «В», – резонно зауважила Чуб.

– Хоч хто б вiн був, – повернувся до Катi начальницький тон, що ненадовго дезертирував iз поля бою, – вiн справдi пояснить менi зараз усе! Ходiмо.

– А ти не командуй, – осмикнула ii Дарина, рухаючись слiдом.

Напiвкругла арка з важкими дверима завела iх до внутрiшнього двору, i, звертаючи в пiд’iзд, Марiйка прочитала на криво стоптаному мармуровому порозi викладену чорною мозаiкою напис «Salve».

– Це по-латинi «здрастуй»! – схвильовано переклала вона своiм супутницям.

– І вам привiт, – розсмiялася Дарина, входячи.

Вони зiйшли широкими мармуровими сходами, зовсiм не по-казковому брудними i занехаяними, що закруглювалися на останньому поверсi Г-подiбним майданчиком.