Меч і хрест

Вона не вмiла танцювати й на велосипедi iздити так i не навчилась, – утримавши рiвновагу декiлька секунд, враз завалювалася в найближчi кущi…

Але вона намагалася не думати про це.

Вона думала про реальнi й лiтературнi прототипи булгаковського Воланда, про оспорювану численними iсториками дату заснування Киева, про доцiльнiсть об’еднання язичницьких i православних свят… Але тiльки не про себе саму.

Навiщо думати про сумне?

* * *

Негарно посварившись iз матiр’ю Марiйки, ворон повернувся на Андрiiвський узвiз i, облетiвши навколо багатовежного готелю «Андрiiвський», вибрав одне з вiкон адмiнiстративноi частини, що здаеться керiвництвом пiд офiси платоспроможним фiрмам.

«Ка-а-а-а-а», – по-чоловiчому схвально крякнув вiн, i цього разу з ним важко було не погодитися.

Дама, що сидiла за начальницьким столом, була справжньою красунею!

Проте i в iдеально дорогому ii костюмi, i у вузьких окулярах в золотiй оправi, що перекреслюють гостре i небезпечне, як нiж, обличчя, i у величних прикрасах, бездоганних з точки зору смаку, вгадувалося все ж щось дивно безстатеве, якась майже патологiчна зневага до власноi зовнiшностi.

Пiдбираючи одяг i аксесуари, ця дама напевно до мiлiграма зважувала в думцi, наскiльки вони пiдкреслять ii статус i клас, нi на секунду не замислившись над тривiальним «to be or not to be»? – «Личитимуть вони менi чи нi?».

«Ка-а-а-а-а…» – ворон задумливо схилив голову набiк.

Але сувора дама, що вросла правою щокою в срiблясту телефонну трубку, знову його не почула.

Адже, по-перше, шибки в ii офiсi були звуконепроникнi. А по-друге, Катерина Дображанська була стовiдсотково переконана: у свiтi немае нiчого важливiшого за цю телефонну розмову, i навiть звiстка про близький кiнець свiту навряд чи вiдвернула б ii увагу.

– Так, значить, ваше рiшення остаточне? – грiзно спитала Катерина у слухавки. І на обличчi ii була написана остання стадiя людиноненависництва, але голос звучав рiвно i стримано, що, безумовно, свiдчило про ii надзвичайну силу волi.

Що саме вiдповiла iй невихована слухавка, нам лишилося невiдомо, але тiеi ж секунди Катя розлючено шпурнула срiблястий апарат у вiкно.

Скло мужньо витримало удар, телефон розвалився, оголивши начинене дротами черевце, ворон ракетою зметнувся в небо, а слухавкометальниця люто вистрiлила чорним поглядом у свого флегматичного заступника, що розташувався в кутку канапи.

– Усьому кiнець! – прогарчала вона.