Меч і хрест

Наступний! – не дивлячись скомандувала вона i блискавично зникла у глибинi дверного отвору.

Вiдвiдувачка продовжувала стояти, тупо дивлячись на дверi. Брюнет, раптом одночасно забувши про Марiйку й Михайла, вiдклав затерплу книжку i рушив у напрямку до кабiнету.

І Марiйка побачила, як, проходячи повз жiнку, що остовпiла, вiн швидко поклав долоню iй на очi й прошепотiв:

– Забудь.

* * *

Килина стомлено схилилася над столом i вправно надряпала декiлька слiв у журналi для вiдвiдувачiв. Дверi скрипнули, впускаючи нового страждальця.

– Ваше направлення i квитанцiю про оплату, – дiловито нагадала вона, не пiдводячи голови вiд записiв i звично простягаючи вперед вимогливу руку.

На ii долоню слухняно лiг якийсь папiр, зiм’ятий i пiдозрiло глянсовий i товстий, – на таких друкують не бланки, а дорогi книжки й альбоми з мистецтва.

– А може, настала твоя черга платити за рахунками? – тихо спитав чоловiчий голос.

І рука ii безглуздо здригнулась, а переляканий аркуш зiсковзнув iз долонi та м’яко опустився на пiдлогу…

Репродукцiя Матерi Божоi з приреченим немовлям на колiнах сумно дивилася в стелю скорботними розширеними очима, немов заздалегiдь спiвчуваючи ii страшним мукам.

– Отче наш, не по праву я, той, що стоiть лiворуч, прикликаю суд над Ясною Киевицею, але… – ударив ii в груди голос страшного гостя.

І зробилося боляче.

Так боляче, що бiль витiснив страх.

* * *

Марiйцi здалося, що чоловiк не пробув у кабiнетi й хвилини: вийшов, ледве встиг зайти, i, не поглянувши на неi, зник за поворотом коридора.

– Ви забули! – погукала вона його, простягаючи руки, вивернутi долонями, до забутоi ним книжки, але ii згук прозвучав надто пiзно.

Недочитана сторiнка «Дияволiади» була закладена золотими чотками, i, машинально загнувши край аркуша, Марiйка пiднесла прикрасу до носа, роздивляючись змiю, що притискала зубами свiй власний хвiст. Вона бездумно пiдчепила нiгтем плоский нiс рептилii: паща розкрилася, хвiст випав.

«Не чотки», – зрозумiла вона, не розбираючись нi в антикварiатi, нi в мiрi благородства металiв.

Брюнет не повертався.

«Передам увечерi через тата, – розсудливо вирiшила Ковальова, прилаштовуючи прикрасу собi на шию, пiд комiр футболки, а книжку кладучи в рюкзак.

Зiтхнувши, вона пiдiйшла до дверей i невпевнено взялася за пофарбовану олiйною фарбою старовинну ручку…

«Здрастуйте, менi треба зняти вiнець безшлюбностi».