Меч і хрест

– Якщо бути точним, то на тридцять одну секунду, – холодно-по-свiтському посмiхнувся блондин, оголяючи бездоганно бiлi зуби.

– Гаразд, – дозволила Катя. – Скажiть, що я за вами. – І, розвернувшись на каблуках, попрямувала до виходу.

– Стривайте, – несподiвано погукав ii блiдоокий, i, озирнувшись на нього, Катя побачила, як вiн пiдбирае щось iз пiдлоги.

– Ви, здаеться, загубили… – Чоловiк простягав iй золотий ланцюг.

Подумавши, Катя повернулася i прийняла прикрасу з його рук. Ланцюг у виглядi золотоi змiйки, що кусае себе за хвiст, упущений тут кимось iз вiдвiдувачiв, був рiччю екстра-класу – старовинна, золота, напевно авторська робота… Катi подобалися путнi речi: вони единi свiдчили про те, що в цьому iдiотському свiтi пануе не лише дурiсть i хаос.

– Дякую, – сухо подякувала вона блондину i, демонстративно надiвши ланцюжок собi на шию, пiшла на вулицю, на ходу заправляючи знайдену змiю за цнотливий комiр-стiйку.

Красуватися чужою втратою було б верхом iдiотства: будь-якоi хвилини розтелепа могла повернутися в «Центръ» у пошуках втрати.

Але що впало, те, пардон, – пропало!

* * *

Ще раз звiривши адресу будинку з квапливими маминими карлючками на папiрцi, в який та дбайливо загорнула «великi грошi», вiдiрванi вiд сiмейного бюджету заради щастя своеi пришлепуватоi дочки, Марiйка приречено зайшла в «Центръ Старокiевскаго колдовства на Подолъ».

У дверях вона зiткнулася з високою чорноокою дамою в брючному костюмi, що ковзнула по нiй невидючим поглядом.

«Яка гарна!» – щиросердо здивувалася Марiйка, мимоволi повертаючи шию вслiд за нею.

Обличчя дами вбивала рiзка оправа окулярiв iз незвично вузькими, нiби зневажливо зiщуленими скельцями. А безлика коротка стрижка, вiдчужено вiдсторонена, мовби не бажала знатися з ii рисами, такими напруженими i злими, що, здавалося, по зведених вилицях дами бiжить високовольтний електричний струм.

Та все ж порiвняно з чорноокою Рита, Лiда й Женя здавалися лише пародiями на красунь!

«Якщо навiть така сюди ходить…» – пiдбадьорила себе Марiйка.

Нагнувшись до своеi машини, що вже успiшно розвернулася, Катя владно постукала у вiкно – водiй поспiшно опустив скло.

– Їдеш зараз у салон, – розпорядилася начальниця, – береш мою косметичку Таню i везеш до мене додому з усiм причандаллям. І нагадай iй, аби вона фарбу для волосся не забула. Ця iдiотка ввесь час забувае, що менi сивину профарбовувати потрiбно.

Шофер уражено подивився на Катерину i негайно отримав нову порцiю крику.