Меч і хрест

– Косач, через «а»? – продемонструвала цiлковиту вiдсутнiсть освiти Реестратура. – Ідiть до Килини, вона ще годину приймае. – «Ідiотка» байдуже обмiняла направлення на грошi й знову присунула до себе книжку. – Тричi лiворуч по коридору.

– І що, – зневажливо пирхнула Катя, – iснують люди, якi ведуться на таку дурню?

– Ну, ви ж повелися… – знуджено вiдгукнулася дiвуля, не пiдводячи голови вiд чтива.

Крити було нiчим. І Катя знову розсердилася. «Гаразд, треба швидше закiнчувати цю байду», – вирiшила вона i, зцiпивши зуби, попрямувала до Килининого кабiнету.

На щастя, напливу вiдвiдувачiв там явно не спостерiгалося. Катерина ще раз поглянула на годинник i перевела вимогливий погляд на молодика, що очiкував своеi черги бiля дверей.

На мiсцi меткого рудого молодика в пом’ятому одязi сидiв акуратний, як картинка, блондин iз очима кольору зимового неба та мiнусовим виразом обличчя!

Утiм, нiчого дивного в цьому начебто й не було. І кожне з нас без зусиль пояснило би таку змiну декорацiй, припустивши, наприклад, що рудий зайшов до кабiнету, а альбiнос з’явився трохи пiзнiше… Коли б не один дивний збiг: на безiменному пальцi правоi руки блондина сяяв такий самий перстень, а в лiвiй вiн тримав ту ж саму книжку, розгорнуту на тiй самiй сторiнцi.

Загалом, тут варто було помiркувати над теорiею ймовiрностi…

І була б Катя Дариною, вона не забула б поцiкавитися, наскiльки великою е можливiсть такоi випадковостi й чи не прирiвнюеться вона до багатозначного «нуля»?

Але Катя Дариною не була i тому, миттево прозондувавши поглядом чоловiка в бiлому костюмi i прикинувши на око вартiсть його брюк i пiджака та навiть вiрогiдний бутик, де вони були купленi не далi нiж цього лiта, лише подумала, що цей представник флори i фауни – персонаж досить свiтський або, в усякому разi, здатний розумiти людську мову.

– Ви до Килини? – суворо спитала Катерина.

Блондин повiльно пiдвiв очi i, зiгнувши праву брову, оцiнююче подивився на неi.

– Може, пропустите даму вперед? – не те що спитала, швидше звелiла Катя.

– Не турбуйтеся, – лiниво мовив блондин, свердлячи ii блiдо-блакитними очима. – Я зайду лише на хвилину. Менi треба поставити iй одне запитання, i я навiть не чекатиму ii вiдповiдi.

– Точно на хвилину? – начальницьким тоном уточнила Дображанська, зневажливо пропустивши повз вуха загадкове закiнчення фрази.