Кожен платить за себе

Тiльки ситуацiя не стала легшою для Устима, оскiльки вiн навiть не був знайомий з ii братом.

– Можеш посидiти за компом, в мене вiльний вай фай, одним словом – роби що хочеш, тiльки не буди мене – сонним голосом пробурмотiв Влад, нi на секунду не задумуючись, щоб вставати з лiжка. Це дещо розчарувало Устима, тому що вiн чекав, що Влад зараз спробуе його вивести по якихось секретних чорних ходах з будинку i вже через декiлька хвилин вiн вдихне повiтрям – свободи, але Джулii брат продовжував спати.

Щоб врятувати себе вiд незручних моментiв цього життя, Устим пiдсунув важелезну тумбу з книжками до дверей, щоб iх неможна було вiдкрити ззовнi.

– Влад, iди снiдати! – знов прозвучав голос його мами.

Інколи маючи лишень одну умову, ii дуже важко не порушити. Устим явно занепокоiвся, вiн розумiв, що зараз прийдеться знехтувати единим правилом перебування у цiй кiмнатi.

– Я вже iду! – вiдгукнувся Влад, зрозумiвши, що поспати йому так i не дадуть. – Боже мiй, свята недiля, в цьому домi нiхто совiстi немае.

– Вибач.

Влад встав зi свого лiжка i почав одягатися:

– Перейдiмо до тебе. Ти хто?

– Джулii хлопець.

– Володя…Богдан…

– Взагалi то …

– Устим, я знаю – смiючись вiдповiв Влад – ти би бачив свое лице. Я багато про тебе чув.

– Ти менi допоможеш звiдси вибратися?

– Навiщо? Я тебе презентую як свого друга, може поснiдаемо разом, познайомишся з нашими батьками.

– Думаю, це не найкраща iдея.

– Якщо ти прийдеш до нас, як хлопець Джулi, то мама дуже строго до тебе вiднесеться, прямо може випитувати про твоi детальнi плани на майбутне, або скiльки ти заробляеш.

– Вибач, але я краще пiду настоював на своему Устим.

– Добре, але мама з дiвчатами зараз нанизу накривають на стiл, так що пройти непомiченим не вийде. Хочеш я тобi, поки що покажу нашi кiмнати? Ти, здаеться, тут ще не був.

Недiльний снiданок був своерiдною традицiею цiеi сiм’i, коли нiхто не бiг на роботу чи не запiзнювався на навчання.

– Так що iдемо на екскурсiю по дому – сказав Влад, рухаючись в сторону до дверей, i пiсля невеликоi паузи – а ти – сильний хлопець, в цiй тумбi медичних книжок за 5 рокiв мого навчання.

– Я боявся, щоб нiхто не вiдкрив дверi ззовнi.