Привиди серед нас

Власта пiдiйшла ззаду й обiйняла доньку за плечi.

– Мам! Не роби так бiльше! У мене мало серце з грудей не вистрибнуло! – обурилася мала, розвернувши стiлець на колесиках i дiстаючи з правого вуха безпровiдний навушник.

– А скiльки я тебе просила не вмикати музику на повну гучнiсть? – усмiхнулася патрульна. – Шкiдливо для вух, пам’ятаеш?

– Мам, я вже доросла. Припини мене вчити.

Катя дiстала з лiвого вуха навушник i склала обидва на столi. Нещодавно Артем подарував iй новiшi з мiкрофоном, проте дiвчинка вперто користувалася саме цими.

Їх iй презентував Єгор на минулий день народження. Інколи Властi здавалося, що ставлення доньки до Артема змiнилося, проте щоразу, коли запитувала прямо, отримувала ухильну вiдповiдь.

– Ти була з Артемом? – донька вичiкувально глянула на матiр своiми великими сiрими очима. Щоразу дивлячись у них, Власта згадувала колишнього чоловiка – зовнiшнiстю Катя дуже подiбна на батька.

Донька виглядала змученою, пiд очима вже який день не сходили синцi – Власта пiдозрювала, що дiвчинка погано спить.

Та хiба ж вона зiзнаеться? На столi Власта зауважила розкиданi зошити та пiдручники.

«І що в цiеi дитини на думцi?»

– Нi, я була на роботi. Склади все акуратно на столi, будь ласка… Ти вже вечеряла?

– А коли я на тебе чекала? – звела мала ображений погляд. Не тому, що Власта, як завжди, повернулася пiзно зi служби – до цього вже звикла. Чим старшою вона ставала, тим бiльше ii дратувало, що матiр постiйно вчить, як треба робити.

– Катю, не ображайся, що я пiзно, – Власта сiла на лiжко, погладила кота.

 – Розслiдування проходить непросто.

– Щось дiзналися? – Катя пересiла ближче до матерi.

– Ти знаеш, все глухо. Жодних зачiпок, – повела плечима.

Ще ранiше Власта вирiшила не вдаватися у подробицi. Не розповiдати ж дитинi про частину трупа, яку сьогоднi доставили до мiськвiддiлу.

– Єгор би щось знайшов. Неодмiнно. Якби то вiн брався за справу. Вiн був крутий.

– Знаю, сонце, – Власта обiйняла доньку за плечi. – Вiн крутий.

Обiйнявшись, вони посидiли мовчки кiлька хвилин, кожна думаючи про свое.

– Може, сходимо у цирк? Бачила рекламу – скоро до мiста приiжджае.

– Мам, я тобi казала, я не ходитиму до цирку, у якому використовують тварин. Інша рiч – тi, де самi люди виконують усi трюки, як «Цирк дю Солей»[8 - «Цирк дю Солей» («Цирк Сонця») – вiдомий на увесь свiт цирк, заснований у 1984 роцi у Канадi; не використовуе у своiх виступах тварин.]. Ось це – я розумiю. Ось це – цирк.