Відлуння любові: чоловіки

При входi стояла собака зi звислими сосками. Карук зайшов, бо ж мусив дiзнатися, скiльки цуценят вона народила. І вже потiм продовжив свiй шлях – по кисле тiсто.

На якусь мить вiн зупинився перед крамницею торговця м’ясом. Здивувався, що м’ясник не викрикував цiну свого товару. От якби ж Карук сам торгував м’ясом… І вiн знову продовжив свiй шлях – по кисле тiсто.

Коли вiн врештi увiйшов до хати хресноi, то почув, як тiтонька розмовляе iз нею i скаржиться: «Ну що я можу з ним удiяти, скажи на милiсть? Та хай би вже Господь забрав мою душу, аби я позбулася цього шибеника».

Тiтка взяла тiсто i, тримаючи Карука за руку, розсерджена, мало не силомiць потягла його додому.

Вони йшли повз ворота будинку Маран. Як же ж переживав Карук, щоб Маран не опинилася на порозi дому, i щоб не побачила його в цьому принизливому становищi! Натомiсть вони побачили мати Маран, яка пiдмiтала порiг, тож тiтка зупинилася, аби знову поскаржитися на Карука i розповiсти про його непутящiсть.

– Але ж вони ще зовсiм маленькi, тiтонько-баджi[5 - Баджi – ввiчливе турецько-вiрменське звернення до лiтньоi жiнки.], – заговорила мати Маран. – Завтра вони пiдростуть, i вже не будуть такими. А у Маран ось уже зо два днi, як вискочив великий прищ на грудях. Така ось бiда – захворiла.

Тiтка послабила стискання Каруковоi руки, i вiдпустила його. Здаеться, ii роздратованiсть минула. І вона iз властивою старим людям авторитетною iнтонацiею почала пояснювати, як треба чинити в таких випадках.

– Обв’яжи ii цибулею. Засмаж як слiд цибулину, додай трохи мила, кiлька ложок оливковоi олii, змiшай усе разом, подрiбни гарненько в ступцi i ще поки гаряче перев’яжи мiсце, де е запалення; сумiш не тiльки прорве прищик, але й вбере в себе гнiй.

– Звiдки ж менi взяти оливковоi олii, тiтонько-баджi?

– У нас вдома трохи е. Я пришлю з Каруком.

– Дякую тобi, тiтонько-баджi. Нехай Карук принесе, щоб я зробила перев’язку. Минулоi ночi моя кровиночка зовсiм очей не зiмкнула.

За якийсь час Карук iз маленькою засмальцьованою скляночкою в руках увiйшов до будинку Маран; ii мати смажила цибулину.

Маран лежала в лiжку немов у пiвснi, в забуттi. Карук говорив навмисне голосно, щоб ii розбудити. Як же ж би йому хотiлося хоча б разочок глянути на цей прищик на грудях!..

Мати дiвчинки стружила мило, коли Карук почув голос тiтки: «Каруче!..»

– Твоя тiтка кличе тебе, Каруче, – сказала мати Маран.