Пригоди француза в Україні

Киiв пiсля сну в квартирi-комнатi трохи хижий, колеться холодним вiтром i насупився – скоро з-за холодно-пурпурових хмар стемнiе, вечiр накрие своею ковдрою Киiв i ввiмкнуться лiхтарi.

Коли ввiмкнуться лiхтарi, страшний соцреалiстичний будинок навпроти Опери провалиться у темряву i буде видно лише красиву будiвлю Опери. Я сиджу в кафе пiд соцреалiстичним будинком, п’ю гарячий чай «полуниця з вершками» i дивлюся на красиву будiвлю навпроти. Менi хочеться сьогоднi танцювати балет. Хочеться пити солодке одеське шампанське, щоб, наче зорi, бульбашки трiскалися у ротi, i танцювати.

Чай випитий i час iти далi – до магiчного кота бiля Золотих ворiт. Завжди, коли гуляю бiля кота, тру йому лапи i загадую бажання. Щоразу бажання збуваються. Минулого року я хотiла ролики – i тепер маю з чим дуркувати, а позаминулого – побачити Цирк дю Солей (Cirque du Soleil) – i вони приiхали. Колись я загадала мати гойдалку вдома – i батьки купили великий бiлий сидячий гамак. Сьогоднi хочеться потерти коту лапи, щоб, може, знайти нову роботу.

Безробiтньою бути влiтку не так i страшно, малина дешева, помiдори сяють сонцем – ходи вулицями, роби салати i тiшся. Може й не треба менi нiякоi роботи? Дивлюсь на кота задумливо, потiм тру йому лапи i загадую пригод.

Пригод менi, лiтнiх, мохiтових, вкритих пухом кульбаб i тополь, натхенних свiжим карпатським повiтрям, заiдених гречаним медом i просвiчених крiзь домашнi штори ясним сонцем. Менi, котику, пригод, будь ласка, а робота зачекае. Я хочу покататися на повiтрянiй кулi, я хочу закохатися, хочу пiти в гори з наметами, iсти чорницi i дивитися на зорi.

Що такого ще можна лiтнього загадати? Зливи i гради, свiже парне молоко, яскравi хустки i легенькi сукнi. Сукнi, якi навiть пiд дощем в листопадi хочеться носити, ситцевi, вiскознi i ллянi, в яких би оце крутитися i не зупинятися, i танцювати балет, чи принаймнi сальсу. Назагадувала коту бажань i побрела в «Ярославну» – iсти найсмачнiшi у свiтi пирiжки.

Тут, на входi у Ярославiв Вал, стоiть маленький замок – будинок моеi мрii.

Тут я жила б усе свое життя, аби можна було купити цей замок. Я б звiшувала своi коси з балкону, як Рапунцель, i слухала серенади коханого та вечiрнiй шум п’яних iноземцiв, посьорбуючи лiтнiй безалкогольний мохiто. Я б носила пишну сукню, як Рапунцель, i нiхто б навiть не знав, що я вагiтна, допоки я не народила. Я б малювала там, у замку, картини i пекла найсмачнiшi профiтролi (profiteroles) для усiеi нашоi знатноi родини замкових мешканцiв.