Пригоди француза в Україні

Цiкаво, що у багато сирiв, особливо тверденьких пармезанистих (французи мене б за таке слово iгнорували все життя), додають фермент iз шлунку теляти. Тобто теля зарiзають на м’ясо, а шлунок передають на сирну ферму i виробляють там з нього сир. Тому обережно, вегетарiанцi, то вам тiльки здаеться, що ви м’яса не iсте. Насправдi ж заради вас рiжуть телят.

Французький сир можна подiлити умовно на фромаж i емменталь. Емменталь – це твердий голландський жовтуватий сир з дiрочками, ми його теж називаемо голландським чи росiйським, тiльки у Францii вiн вищоi якостi.

Фромаж – це все iнше – i брi, i камамбери, i твердiшi сири. Найсмердючiший з тих, що я смакувала, – шевр, тобто сир вiд кози, з козячого молока. Мiй дiд робитиме таке в Вiнницькiй областi, а я даруватиму друзям цi смердючi сири, якщо вони себе погано поводитимуть. Нехай потiм на весь холодильник смердить!

Ще один цiкавий факт з виставки – з французьким козлом за 100 гривень просто так не переспиш. Французи платять за секс з козлом набагато бiльше, часом i по сто евро i по сто п’ятдесят.

– Виходить, коли в мене закiнчаться грошi, я зможу приiхати до Францii пiдторговувати козлами на чорному ринку сексу для тварин? – жартуючи питаю одну з органiзаторок виставки.

– Звичайно зможеш, тiльки тобi для цього потрiбна лiцензiя i купа рiзних документiв, тому, будь ласка, приймайся до справи серйозно.

Вирiшую спочатку поiхати до Малих Крушлинцiв i познайомитися з дiдовим козлом Наркотиком, а там вже дiзнаюсь, чи до вподоби менi такий бiзнес.

Може бути так, що я стану сутенеркою кiз, але сумнiваюсь.

Тим часом виставка i уроки закiнчуються, i я проводжаю дiда Василя до аеропорту Шарль де Голль.

Дiд мудрий, з ним цiкаво спiлкуватися. Вiн справдi любить свою справу i любить тварин. Вiн завжди вчиться i розвиваеться i готовий дiзнатися у своi 65 рокiв, як робити справжнiй французький сир. Я полюбила за цей час дiда Василя i майже не хочу вiдпускати його назад до Малих Крушлинцiв, але йому час iхати дресирувати Наркотика та iнших козлiв, а менi час лишатися наодинцi з мiстом мого першого кохання, з мiстом елегантних француженок, дорогоi кави, вуличних кафе на п’ятачках бiля метро i стареньких бабусьок з собаками.

Сьогоднi я пiду до району над рiчкою, де можна валятися на травi. Не хочеться музеiв чи шумних туристичних розваг. Хочу пiкнiк. Купую багет i сир в супермаркетi i рухаюсь далi, до веселих iммiгрантiв, що продають холодний алкоголь з торбiв.