Всемогутній кристал

 – Ти теж не здатна його забрати, – нарештi здогадався Володар Темряви, – ми обидва не можемо забрати кристал, – але чому?

Королева першою здогадалася, що час кристала було зупинено.

– Миттедар! – закричав Володар i здавалося його чорнi, як нiч очi, стали ще темнiшими. Довге чорне волосся сколихнулося, нагадуючи морськi хвилi. Гачкуватий нiс здавалося став ще гострiшим. Вiн вiдпустив Королеву.

Глава 1

Саме Миттедар наважився зупинити час кристала. Його вмiння було одним з найсильнiших серед злокронiв – прибiчникiв Володаря.

Так! Так! Пiд височенною вежею було таемне пiдземелля, в якому жив той самий помiчник. Звали його палаючий змiй. Той слуга був для Володаря найважливiшим, навiть за самого Миттедара через те, що палаючий змiй був частиною самого найтемнiшого.

Одного разу Володар Темряви зачинив дверi. Маючи при собi разом з пальцями ще десяток величезних змiй, Володар не помiтив, як один з помiчникiв не встиг виповзти слiдом за ним й через те, що нiколи не знав, що таке бiль, вiдтяв дверима цього змiя вiд себе.

Не захотiвши втрачати частину себе, Володар вирiшив нагородити вiдтятого змiя своiми чаклунськими вмiннями, якi з одного боку не були йому постiйно потрiбнi, а з iншого, ними могли скористатися його помiчники. Адже пiд час вiдсутностi Володаря у своiх володiннях злокронам могла знадобитися його допомога.

Сам змiй завжди палав вогнем, щоб нiхто не наважився скривдити його. Вiн мiг показувати минуле, теперiшне та майбутне й нехай найголовнiший з помiчникiв слухав лише Володаря, Миттедару теж було дозволено заходити до пiдземелля у разi його вiдсутностi та спостерiгати за тим, що робиться на землi.

Вiн i побачив, Володаря з Королевою, який погрожував знищити темних помiчникiв злокронiв, свiтлих – нiмфей та й навiть саму Королеву.

Вiн непомiтно вiд змiя провiв справа налiво рукою по палаючому кiльцю й зупинив час каменя. Спинник часу знав, що дуже скоро палаючий змiй, як i Володар здогадаються про те, що сталося.

Ох i сполошилися темнi сили. Один одного перебивати почали. Такий гвалт пiдняли, що навiть стiни високоi вежi затряслись. Не витримав рогатий злокрон – скипiв. Полилася з нього рiчка, задзюрчала в рiзнi боки й тих, хто бiля нього стояв, збила з нiг. Вмить притихли iншi злокрони, заспокоiлися.