Всемогутній кристал

Зцiпив кристал пальцi i у ту ж мить кiмнату наповнило яскраве сяйво. Воно заслiпило страшне око й те поспiшило зникнути, а старенький взяв Ярослава на руки та прошепотiв:

– Напевно, ти, нiмий. Але це не страшно. Я багато кого за життя зцiлити змiг. Допомагав i людям, i звiрам, i птахам. Тож я обов’язково знайду, як тебе вилiкувати, мiй…, – вiн задумався й вирiшив, що Ярослав буде його онуком, – маленький. Ти обов’язково почнеш говорити i тодi розкажеш менi, звiдки ти такий особливий в лiсi узявся, – i дiдусь сiв бiля кристала, знову взяв одну зi своiх книжок та цього разу швидко знайшов те, що шукав в нiй.

Побачив вiн на однiй зi сторiнок чарiвну квiтку. – От воно! – радiсно пригадав вiн, адже та квiтка допомогла йому багатьох урятувати.

Взяв дiдусь дитину, свою палицю i вiдправився в гори. Пройшов вiн через вузьку рiчку, перейшов глибокий яр, поки не знайшов широкоi стежки, яка роздiлилася на чотири рiзнi шляхи.

Обрав дiдусь ту, що була йому потрiбна й пiшов вперед. Хотiв вiн пригостити Ярослава лiсовими ягодами чи водою, проте кристал вiдмовився.

Похитав головою старенький, не знаючи, що робити та продовжив свiй шлях.

І от дiйшов вiн до високих дерев. Надумав трохи перепочити аж раптом побачив, вовк нiби нiзвiдки з’явився. Загарчав хижак на старенького й у Ярослава потемнiли очi. Подивився звiр на кристала, лiг перед стареньким й тихенько заскавчав. Пройшов дiдусь повз хижака i пiшов далi шукати печеру, дивуючись, чому вовк передумав на нього нападати?

Побачив старенький перед входом у печеру яструба, який охороняв чарiвну квiтку.

Ця квiтка цвiла лише раз на рiк i лише в цей час ii можна було зiрвати. Адже поки квiтка цвiте, яструб не мав права вiдмовити тому, хто прийде за нею.

Бо як вiдмовить яструб в той час квiтку вiддати, накличе на себе страшну бiду. Доведеться йому перетворитися на людину й ходити по свiту, доки сам вiн не знайде того, хто буде бiльше за iнших заслуговувати на чарiвне зцiлення та тiею пелюсткою скористаеться. Тiльки пiсля цього яструб зможе знову з людини на птаха перетворитися.

Пiдiйшов до птаха дiдусь, низенько йому вклонився i запитав:

– Пане яструб, я прийшов за квiткою.

Не встиг птах вiдповiсти старенькому, як побачив Ярослава. Вiдступив вiн назад, замахав своiми величезними крилами, затупотiв лапами та дзьобом в бiк кристала показав:

– Якраз вона зацвiла, але ти, старий, краще йди своею дорогою i до мене бiльше не повертайся!

– Чому? – здивувався дiдусь.