Вояж, або Клуб одиноких сердець

І по справах, i приватно. Знаходили час, можливiсть, кiлька гривень на каву, а то й на сушi. Гарно було. Душевно. Алiна трiшечки старша вiд мене. Завжди було цiкаво ii слухати. Поринала в якийсь iнший невiдомий менi свiт. Тодi здавалося, що пiсля розмови з нею, пiсля ii оповiдей в мене е шанс. З’являлася надiя, що зможу щось поправити, змiнити.

Довгi гудки… чекаю. Нiхто не пiднiмае слухавки. Не знаю що й думати. Тримае телефон в кишенi пальта, а сама на кухнi гримить баняками? Чи забула його в торбi, а сама дивиться якесь «мило», поки чоловiк не прийшов з роботи i не застав ii за цим малоiнтелектуальним заняттям? Чи може як всi решту не хоче пiднiмати слухавку, побачивши мое iм’я на монiторi.

Мабуть, доведеться пояснити, що ж все-таки вiдбуваеться. В першу чергу собi самiй.

Пiсля того як я вийшла замiж (вдруге), рiвень моiх друзiв, особливо подруг, рiзко знизився, змiлiв, немов низька вода в рiчцi пiсля кiлькарiчноi посухи. Спочатку я не хотiла в це вiрити, не хотiла цього зауважувати, з цим миритися, але дедалi менше подруг вiдповiдало на телефоннi дзвiнки i менi зрештою довелося визнати – iхня взяла.

З Алiною нас зближувала в основному особиста тематика. Вона жалiлася на невирозумiлого чоловiка, я ii уважно слухала i… з усiм погоджувалась. Сама ж бо щойно розiйшлася з нестерпним, егоiстичним, безсовiсним представником чоловiчоi статi. На мiй крок подруга не наважувалася (трое дiток як не як), але й миритись було годi.

– Я втомилася бути йому прислугою. Вiн що? Не розумiе, що я також людина? Що менi також хочеться пiти з подругами на келишок вина, що я також хочу потрапити на прем’еру до Опери? – мов фокусник дiставала з i самоi глибини ображеноi душi найболючiшi запитання.

– Твоя правда. Крiм того, що ходиш до працi, мусиш готувати iсти, прати, церувати шкарпетки, бавити дитину, краще виглядати вiд його спiвробiтницi, вдвое молодшоi вiд тебе, – вторувала я подрузi.

В своiх бiдах ми виявились допасованими до себе, мов музичнi iнструменти, якi своею гармонiею звучання досконало розкривають основну тему талановитоi симфонii.

Пiсля другого замiжжя я вже не так легко згоджувалася з судженнями Алiни щодо ii ущербноi половинки, та й чоловiкiв в цiлому, бо вдома мала зовсiм iнший, прямопропотилежний приклад мужчини. Роман аж нiяк не нагадував того бездушного, лiнивого, флегматичного потвора з яскраво вираженими рисами зародкового iнфантилiзму, якому ми з подругою, не приховуючи майже фiзичноi насолоди, завзято перемивали кiсточки.