Сусід

А чому тебе це дивуе?

– Не знаю, але до сих пiр менi видавалось, що вона так не думала…

– Вiкуся, не починай, – його нiчим не можна було збити з пантелику, – то що, ти згiдна?

Я й справдi не знала, що сказати. Все звучало дуже гарно – свiй будинок практично в самому центрi Львова, ми з чоловiком повноправнi господарi. То й що, що разом з тетою Стефою – дiм великий, мiсця на всiх вистарчить. Свiй садок, разом з друзями на вихiдних готуемо шашлик, печенi овочi… Так, усе чудово i, здаеться, таки виконально, тим паче, що хтось там з родини працюе в мiськiй радi, тож може за вiдповiдну винагороду пособити коли що…

Але муляло мене тодi одне – чому обов’язково розлучатися? Чому не можемо обое приписатися до тiтки – тодi шанси збiльшаться вдвiчi.

– А чому б i менi не прописатися до твоеi тети? – висловила своi думки вголос.

– Ми й про це з тетою розмовляли, – спокiйно запевнив мене чоловiк. – Звiсно, шанси збiльшаться, – наче читав моi думки, – але тодi доведеться продавати твою квартиру, а ти сама знаеш, що старiй Гудзьовiй з 5 «А» вже не довго лишилось, тож ти перша по закону можеш подати заяву на приеднання ще однiеi кiмнати в комунальнiй квартирi.

– Ого, нiчого собi, – менi бракувало слiв, аби виразити те, з якою спритнiстю Олег з тетою про всiх подбали. Єдине закрадався сумнiв, чи то було спонтанне рiшення за двi години, чи над ним вже давно хтось зосереджено мiзгував.

– Але ж чоловiче, на дiдька нам стiльки квартир?

– Як то навiщо? Продамо.

– Олеже, а не здаеться тобi, що все складаеться занадто просто? – в мене на ту мить закiнчились аргументи, – не здаеться, що в життi так не бувае?

– Чому ж не бувае? – бувае! Особливо тодi, коли е грошi!

Що тут скажеш?

Я погодилась.

Ми розлучились, але з того часу я бiльше нi Олега, нi його грошей, якi вiн таки отримав, не бачила.

Радше – нi.

Стогiн за стiною, який досягнув свого апогею, розсiяв моi спогади дрiбними шматочками по раптом згуслому просторi спальнi. Тепер до звукiв, якi видавала жiнка, добавився ще й якийсь стукiт. Ритмiчний. Та це ж… лiжко. Вiрнiше, нiжки лiжка, якi то вiдриваються вiд землi, то знову зi всiею силою опускаються. Ого! Такого я ще не стрiчала.