Тінь над Інсмутом

Інша обставина, яка не на жарт спантеличила мене на тлi навiть найкраще збережених i доглянутих будинкiв, – це те, що на всiх iхнiх трьох поверхах i навiть у мансардах вiкна були щiльно запнутi вiконницями. Скритнiсть i незрозумiла конспiративнiсть були, мабуть, невiд’емними рисами цього похмурого мiста забуття та смертi, хоча мене невiдступно продовжувало переслiдувати вiдчуття, що за мною буквально всюди наглядае якийсь потаемний, уважний i немиготливий погляд.

Я мимоволi здригнувся, почувши триразовий удар надтрiснутого дзвона зi старовинноi дзвiницi, що розташовувалася десь лiвiше вiд мене, i тут же чiтко пригадав обриси присадкуватоi церкви, звiдки долинув цей звук.

Прошкуючи по Вашингтон-стрит у напрямку рiчки, я вступив у нову зону промисловостi та торгiвлi, що колись процвiтала тут. Незабаром я побачив перед собою залишки розваленоi фабрики, потiм ще кiлька аналогiчних будiвель (у контурах однiеi з них пiдсвiдомо вгадувалися залишки залiзничноi станцii, що колись iснувала тут), а правiше – критого моста, за яким також були прокладенi рейки.

Неподалiк вiд себе я побачив ще один мiст, уже звичайний. Явно ненадiйна споруда зараз була прикрашена попереджувальним транспарантом, однак я вирiшив усе ж ризикнути i знову опинився на пiвденному березi рiчки, де помiчалися ознаки бодай якогось життя. Непримiтнi особи, котрi мляво тупцяли кудись, крадькома кидали в мiй бiк кривi погляди, тодi як iншi зиркали на мене з холодною цiкавiстю. Безумовно, Інсмут ставав усе нестерпнiшим, i тому я попрямував по Пейн-стрит у бiк головноi площi в сподiваннi знайти там хоча б якийсь транспортний засiб, здатний доправити мене до Архема ще до того, як настане година вiдправлення мого зловiсного автобуса, яка здавалася менi неймовiрно далекою.

Саме тодi я звернув увагу на напiврозвалену будiвлю пожежноi станцii, яка розташовувалася лiворуч вiд мене, й одразу ж помiтив стариганя з багряною пикою, кудлатою бородою, водянистими очима i в невимовному лахмiттi, котрий, теревенячи з двома вельми неохайними, але все ж не схожими на аборигенiв пожежниками, сидiв на лавi поруч iз входом.

Я здогадався, що це був Зедок Аллен, той самий ненормальний, мало не столiтнiй пияк.

III

Мабуть, я пiддався якiйсь несподiванiй i збоченiй примсi, а може, просто поступився невiдомому менi поклику темного та зловiсного минулого (у будь-якому разi, я раптово прийняв рiшення змiнити своi дотеперiшнi плани).