Поклик Ктулху

Написи були виконанi iероглiфiчним письмом, абсолютно менi незнайомим, i складалися здебiльшого з умовних символiв, пов’язаних iз водним середовищем. Серед знакiв були риби, вугрi, восьминоги, ракоподiбнi, молюски, кити й iм подiбнi iстоти. Все це було якесь неприродне порiвняно з тим, що я будь-коли бачив у лiтературi. Деякi символи зображували якихось морських iстот, вочевидь, невiдомих сучаснiй науцi, але iхнi розкладенi форми менi довелося ранiше спостерiгати на рiвнинi, що пiднялася з океану.

Але бiльше за все я був зачарований мальовничою рiзьбою.

По той бiк потужного потоку води мiж мною та кам’яною брилою розмiстилися кiлька барельефiв, якi, завдяки iхнiм величезним розмiрам, можна було розгледiти, не напружуючи зiр. Присягаюся, що iхнi сюжети могли б викликати заздрiсть у самого Доре[6 - Поль Густав Доре (1832—1883) – французький гравер, iлюстратор, живописець i скульптор, найвидатнiший iлюстратор книжок епохи романтизму.]. Гадаю, що цi об’екти за задумом мали зображати людей або принаймнi певний рiд людей, хоча цi iстоти були зображенi, як риби, що або метушилися в водах якогось пiдводного грота, або вшановували монолiтну святиню, яка також перебувала пiд хвилями. Не наважуюся зупинятися докладно на iхнiх обличчях i формах, бо один лише спогад про це може довести мене до нестями. Гротескнi такою мiрою, що недоступнi, мабуть, навiть уявi По або Булвера[7 - Едуард Джордж Булвер-Лiттон (1803—1873) – класик англiйськоi лiтератури.], вони були по-бiсiвському людиноподiбними в своiх загальних рисах, незважаючи на перетинчастi руки та ноги, неприродно широкi й обвислi губи, склянi виряченi очi й iншi особливостi, згадувати про якi менi надто неприемно. Вельми дивно, але вони, схоже, були висiченi майже без урахування пропорцiй iхнього тла. Наприклад, одну з iстот було зображено, коли вона вбивае кита, який за величиною ледь перевищував китобоя. Як я вже казав, я вiдзначив про себе гротескнiсть постатей та iхнi дивнi розмiри; проте за мить вирiшив, що це просто боги, вигаданi якимось первiсним племенем рибалок або мореплавцiв, чиi останнi нащадки вимерли за багато тисячолiть до появи першого родича пiлтдаунськоi людини[8 - Пiлтдаунська людина – одна з найвiдомiших археологiчних мiстифiкацiй XX ст. Кiстковi фрагменти (частина черепа та щелепа), виявленi 1912 року в гравiйному кар’ерi Пiлтдауну (Схiдний Сассекс, Англiя), були поданi як скам’янiлi рештки ранiше невiдомоi стародавньоi людини – «вiдсутньоi ланки» в еволюцii мiж мавпою та людиною.