На стрімчаках божевілля

Спочатку вони не були настiльки рiшуче налаштованi та дозволили вдовi загиблого, його тестю та доньцi залишатися необiзнаними з реальним станом справ. Але капiтан Тiллiнгест був хитрим i проникливим, тож незабаром дiзнався достатньо, щоби вжахнутися та зажадати вiд своеi доньки повернути собi дiвоче прiзвище. Вiн наказав спалити всi книжки покiйного та папери, що залишилися пiсля нього, а також стерти напис iз надгробка на могилi свого зятя. Вiн добре знався з капiтаном Вiпплем i, ймовiрно, отримав бiльше знань вiд бравого моряка, нiж будь-хто iнший, про останнi хвилини чаклуна, затаврованого вiчним прокляттям.

З того часу строго заборонили згадувати навiть iм’я Карвена та наказали знищити всi записи в мiських архiвах i замiтки в мiсцевiй газетi, що його стосувалися.

Панi Тiллiнгест (як тепер називалася вдова Карвена) пiсля 1772 року продала будинок в Олнi-корт та жила разом iз своiм батьком на Павер-лейн аж до самоi смертi, 1817-го. Ферма в Потуксетi, якоi всi уникали, з роками руйнувалася i занепадала з небаченою швидкiстю.

До 1780 року там ще залишалися кам’янi та цеглянi будiвлi, а до 1800-го навiть вони перетворилися на купу руiн. Нiхто не насмiлювався пробиратися через розлогий чагарник на березi рiчки, де могли ховатися потаемнi дверi. Нiхто не намагався уявити собi обставини, за яких лише смерть врятувала Джозефа Карвена вiд жахiв, викликаних ним самим.

І лише огрядний капiтан Вiппл час вiд часу бурмотiв собi пiд нiс (як стверджували люди, котрi мали хороший слух) не зовсiм зрозумiлi слова:

«Хай йому грець… якщо вже волаеш – то хоч не смiйся… Цей клятий мерзотник наостанок приховав найгiрше… Слово честi, треба було спочатку спалити його будинок».

ІІІ. Пошуки та виклики

1

Як ми вже розповiдали, Чарльз Вард лише 1918 року дiзнався, що Джозеф Карвен – один iз його пращурiв. Не варто дивуватися тому, що вiн одразу ж виявив жваву цiкавiсть до всього, що стосувалося цього таемничого чоловiка, кожна забута подробиця життя котрого стала для Чарльза надзвичайно важливою (бо в ньому самому текла кров Джозефа Карвена).

Та й будь-який фахiвець iз генеалогii, надiлений бурхливою уявою та вiрний своiй науцi, не забув би в такому випадку почати систематичну збiрку даних про Карвена.

Своi першi знахiдки вiн не намагався тримати в таемницi. Тому доктор Лiман навiть вагався: чи вважати початком безумства молодика мить, коли той дiзнався про своi родиннi зв’язки з Карвеном, чи вiднести його до 1919-го.