На стрімчаках божевілля

За два роки до своеi першоi одмiни 1918 року молодий iсторик, котрий мав пильний iнтерес до генеалогii, вивчаючи мiськi акти, виявив запис про узаконену владою змiну прiзвища, згiдно з яким 1772-го панi Елайза Карвен, удова Джозефа Карвена, а також ii семирiчна донька Енн повернули собi дiвоче прiзвище матерi – Тiллiнгест. «Позаяк iм’я його дружини звучить як докiр в устах мiсцевих жителiв iз причини того, що стало вiдомим пiсля його смертi, остання пiдтвердила лиху славу, яка за нею, на загальну думку, змiцнилася, чому не могла повiрити вiрна своему обов’язку законна його дружина, аж доки на слуху залишалася хоча б тiнь сумнiву».

Цей запис дослiдник знайшов цiлком випадково, коли розтулив два аркушi книжки, якi були навмисно i ретельно склеенi та пронумерованi як один.

Чарльзу Варду вiдразу ж стало ясно, що вiн знайшов невiдомого йому прапрапрадiдуся. Це вiдкриття неабияк схвилювало його, адже вiн уже дещо чув про Карвена i не раз зустрiчав неяснi натяки щодо цього чоловiка, про котрого залишилося так мало iнформацii, доступноi для ознайомлення (деякi документи були виявленi лише останнiм часом).

Складалося враження, що iснувала якась змова, метою якоi було повнiстю викорiнити iм’я Карвена з пам’ятi мешканцiв мiста. Але тi спогади, що збереглися про нього, i доступнi документи були настiльки дивними та страшними, що мимоволi виникало бажання дiзнатися, що ж саме настiльки ретельно намагалися приховати та забути укладачi мiських хронiк колонiальних часiв.

Либонь, у них для цього були достатньо вагомi причини.

До свого вiдкриття Чарльз Вард ставився до Карвена зi суто романтичним iнтересом; але виявивши свою спорiдненiсть iз цим таемничим iндивiдом, саме iснування котрого намагалися приховати, юнак почав систематичнi пошуки, буквально викопуючи з-пiд землi все, що стосувалося цiеi людини. У своему гарячковому прагненнi дiзнатися якомога бiльше про свого вiддаленого пращура вiн досяг успiху бiльше, нiж мiг навiть сподiватися, у старих листах, щоденниках i мемуарах, що так i залишилися в рукописi, якi вдалося знайти на затягнутих густою павутиною горищах старих будинкiв Провiденса i в багатьох iнших мiсцях, мiстилося безлiч iнформацii, яка не видавалася аж такою секретною, щоб ii приховувати.

Додаткове свiтло пролили важливi документи з такого вiддаленого вiд Провiденса мiста, як Нью-Йорк, де в музеi Френсiс-таверн на Лонг-Айлендi зберiгалося листування колонiального перiоду.