Крилата смерть

Це селище з поганою репутацiею назви не мало, хоча й iснувало здавна, притулок у розщелинi мiж двома височинами – Коун-маунтин i Мейпл-гiл. Воно стояло ближче до Мейпл-гiл, i декотрi мiсцевi збудували хижi прямо на схилах цього пагорба. За двi милi на пiвнiч починалося пiднiжжя Гори Бур, iще через милю – дiброва iз занедбаним маетком, що сховався в нiй. Значна частина цiеi вiдстанi була вiдкритою рiвниною, досить пласкою, якщо не брати до уваги нечисленнi, подiбнi до змiюк горбочки, порослi травою.

Знаючи рельеф мiсцевостi, ми вирiшили, що демон мав би з’явитися на тому боцi Коун-маунтин, бо ii пiвденний схил прилягав до захiдного схилу Гори Бур. Ми уважно обстежили грунтовий зсув на тiй дiлянцi, де росло високе дерево, розщеплене блискавкою в один iз вiзитiв демона.

Якнайретельнiше обстеживши разiв iз двадцять злощасне селище, ми з Артуром Манро неабияк розчарувалися, i в нашi вiдчуття закрався якийсь невизначений страх. Вiн мав якусь моторошну властивiсть – i справдi, хiба не дивно, що пiсля таких жахливих подiй не залишилося нiчого, що могло б указати на винуватця катастрофи! Ось i зараз ми понуро вешталися пiд похмурим свинцевим небом, вiдчуваючи змiшане почуття необхiдностi й водночас безглуздостi наших дiй.

Наш огляд i цього разу був скрупульозним: ми ще раз обiйшли кожну хатинку, шукаючи на схилах непохованi тiла, обстежили кожну ямку, кожну нiрку – i все надаремно. І знову всюди витав страх, нiби величезний крилатий грифон витрiщався на нас iз космiчних безодень.

Хмари потроху скупчувалися, i ми вже погано розрiзняли в сутiнках окремi предмети. Удалинi чувся гуркiт грому – над Горою Бур збиралася гроза. Нас, ясна рiч, охопило хвилювання, хоча до ночi було ще далеко. Сподiваючись, що гроза затягнеться i зла сила якось себе проявить, ми облишили нашi пошуки на схилi та попрямували до найближчого заселеного житла в надii умовити скватерiв нам допомогти. Наш авторитет змусив кiлькох парубкiв подолати переляк, i вони погодилися пiти з нами.

Але щойно ми рушили в дорогу, як ринула така злива, що будь-який притулок став бiльш нiж потрiбним. Темрява згустiла настiльки, що ми спотикалися на кожному кроцi, й тiльки окремi спалахи блискавок i наше досконале знання мiсцевостi все ж допомогли нам дiстатися до напiвзруйнованоi хижi. Це була жалюгiдна споруда iз дощок i колод, дверi, що дивом збереглися, i едине вiкно, що виходило на Мейпл- гiл.