Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

 – Те, що занадто близько, наче невидиме. Один астроном спостерiгав мiсяць, коли йому в око потрапила мушка, i виявив там дракона, якого на мiсяцi бути не може. І менi розповiдали, що власний голос впiзнати неможливо. Й узагалi – того, що у нас перед самими очима, ми часто-густо не бачимо, а побачивши, не впiзнаемо. Якщо ж близьке трохи вiддалиться, ми, мабуть, вирiшимо, що воно далеко. Давайте ж вийдемо на хвильку з дому i подивимося, як усе виглядае з iншого кута зору.

Вiн пiдвiвся i, спускаючись сходами, продовжував своi пояснення так, немов, мiркуючи вголос, намацував у темрявi нитку думки.

– Вiконт i вся ця азiйщина, природно, теж годяться до справи, в таких випадках усе залежить вiд нахилiв розуму. Людина може бути налаштована так, що впалу на нього цеглину прийме за покритий клинописом кахель iз висячих садiв Семiрамiди. Вiн навiть не подивиться на нього i не побачить, що з такоi ж точно цегли складений його власний будинок. І з вами трапилося те ж…

– Оце так штукенцiя! – перебив його Бойл, вирячившись на вхiднi дверi.

У цi дверi вони увiйшли кiлькома хвилинами ранiше, а тепер упоперек них лежали масивнi темнi шматки покритого iржею залiза, тi самi, якi не змогли, за словами Бойла, утримати пташок у клiтцi. Було щось похмуре й iронiчне в цих старих замках. Вони немов самi зачинилися за гостями i не бажали iх випускати.

– Ах, ви про це! – недбало вiдповiв патер Браун. – Це я сам тiльки-но замкнув iх. А ви i не чули?

– Нi, – здивовано вiдповiв Бойл, – нiчого не чув.

– Я, власне, так i думав, – флегматично сказав священик. – Нагорi це i поготiв не може бути чутно. Тут щось на зразок гачка, що без зусилля входить в гнiздо. Коли ти поруч, то чуеш тiльки глухе клацання. А щоб почули нагорi, треба зробити ось що.

Вiн вийняв гак iз отвору, i той упав, з брязкотом стукнувшись об одвiрок.

– Вiн гримить, коли дверi вiдмикають, – пояснив патер Браун. – Навiть якщо вiдмикати дуже обережно.

– Отже…

– Це означае, – продовжував патер Браун, – що ви з кiмнати чули, як Джеймсон вiдмикае, а не замикае дверi. А тепер давайте i ми вiдчинимо.

На вулицi священик продовжував так безпристрасно, буцiмто читав лекцiю з хiмii:

– Я вже казав, що людина, налаштована певним чином, може угледiти далеке в близькому, близькому до себе ж самого, можливо – дуже схожому на себе. Так сталося i з вами, коли ви згори дивилися на гостя в химерному вбраннi.