Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Зайдiть же спереду, допоможiть!

Чоловiки послухалися – хто кинувся до драбини, хто перестрибнув через низьку стiну. Й усi, в тому числi й пан Фрозо, оточили Вчителя, котрого Томмi тримав за комiр однiею рукою i струшував час вiд часу, не зважаючи на прерогативи провидця.

– Ну, тепер не вирветься, – тiшився герой дня. – Обшукайте його, камiнь десь мае бути.

Через сорок п’ять хвилин Гантер i Гардкасл уже не так бездоганно виглядали. Як i ранiше, вони вiдiйшли вбiк i поглянули один на одного.

– Ви хоча б щось тямите? – спитав Гардкасл.

– Яка таемниця! – зойкнув Гантер. – Ми ж усi його бачили.

– Атож, – погодився Гардкасл, – але ми не бачили, щоб вiн поклав або вiдкинув рубiн. Чому ж нiчого не знайшли?

– Десь та штукенцiя лежить, – закопилив губу Гантер. – Треба трохи краще оглянути фонтан.

– Рибок я не патрав, – сказав Гардкасл, встромляючи монокль. – Вам згадався перстень Полiкрата?

Оглянувши в монокль кругле обличчя, вiн переконався, що його спiврозмовнику не спали на гадку паралелi з грецькоi мiфологii.

– Може, вiн його проковтнув, – припустив Гантер.

– Випатраемо Вчителя? – запропонував Гардкасл. – А ось i наш господар.

– Як це все неприемно, – промовив лорд Маунтiгл, крутячи сивий вус тремтячою рукою. – Крадiжка, в моему власному домi!.. Нiяк не розберу, що вiн белькоче. Ходiмо, може, ви збагнете.

Вони повернулися в залу. Гантер iшов останнiм, i патер Браун, котрий швендяв двориком, звернувся до нього.

– Ну i дужi же ви! – весело сказав священик. – Тримали його однiею рукою, а вiн також не зi слабакiв. Я це вiдчув, коли ми пустили в хiд вiсiм рук, як цi божества.

Балакаючи, вони обiйшли дворик зо два рази й увiйшли в залу, де сидiв уже сам Учитель у ролi бранця, але з виглядом величного царя.

Справдi, збагнути його було нелегко. Промовляв вiн спокiйно i владно, мабуть, розважаючись при кожному черговому здогадi, i нiтрохи не каявся. Швидше, вiн насмiхався над тим, як вони на даремно страждають.

– Тепер вам трохи вiдчинилися, – з неналежною поблажливiстю казав вiн, – закони часу та простору, якi нiяк не може осягнути ваша наука. Ви навiть не знаете, що таке «сховати». Бiльше того, не знаете, що таке «бачити», iнакше б ви бачили так само ясно, як я.

– Хочете сказати, що камiнь тут? – рiзко спитав Гардкасл.

– «Тут» – непросте слово, – вiдповiв мiстик. – Але я не хотiв цього сказати. Лише сказав, що ви не вмiете бачити.