Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

 – Вiн дуже популярний, блискучий розум i значна постать у товариствi, але бiльшу частину часу живе за кордоном. Крiм цього, вiн був журналiстом.

– Що ж, – сказав патер Браун, – це ще не злочин, принаймнi не завжди.

– Дурницi, – несподiвано запропонував Гренбi. – Ви знаете, що я маю на увазi, вiн – перекотиполе. Був журналiстом, лектором, актором, ким тiльки вiн не був. То на чому я зупинився?… Втiм, ось i вiн.

І правник, нетерпляче походжаючи порожньою галереею, несподiвано обернувся i на бiгу влетiв в iншу, заповненiшу кiмнату.

Цi двое пiшли балакаючи, й якийсь час патер Браун ще стежив за ними короткозорими примруженими очима. Спостереження були, проте, перерванi поспiшною, але своечасною появою його племiнницi Беттi. На превеликий подив дядька, вона потягнула його назад у порожню залу i посадила на стiлець, що нагадував острiвець посеред повенi.

– Менi треба щось вам сказати, – почала вона.

– Ти мене переоцiнюеш, – сказав патер Браун. – Це не про те, про що почала розповiдати твоя матiнка? Заручини чи щось таке… Так, про заручини вже пiшов поголос.

– Вам вiдомо, – спитала вона, – що вона хоче видати мене за капiтана Масгрейва?

– Нi, – вiдповiв патер Браун пiсля певних роздумiв. – Капiтан Масгрейв, здаеться, дуже популярний тепер.

– Природно, ми дуже бiднi, – продовжувала вона. – Нам кажуть, що не в грошах щастя, але вiд цього краще не стае.

– А ти хочеш вийти за нього замiж? – поцiкавився патер Браун, дивлячись на неi з-пiд напiвзаплющених повiк.

Вона опустила очi i вiдповiла, стишивши голос:

– Гадала, що хочу. Тобто це я зараз думаю, що гадала… Але я тiльки що дуже злякалася.

– Що ж, розказуй…

– Я почула, як вiн смiеться, – промовила вона.

– Ну, смiх допомагае спiлкуванню, – зауважив священик.

– Нi, ви не тямите, – сказала дiвчина. – Зовсiм не допомагае. В тому й рiч, що вiн нi з ким не спiлкувався.

Вона помовчала, потiм пояснила:

– Я приiхала сюди достатньо рано i побачила, що вiн сидить сам один у центрi галереi, де висить цей сучасний живопис. Там було тодi було майже порожньо. Вiн не знав, що хтось поруч, сидiв там зовсiм один i… смiявся.

– Що ж, нiчого дивного, – сказав патер Браун. – Я – не мистецтвознавець, але загалом, якщо взяти всi цi картини…

– Ах, ви не петраете! – сказала вона майже гнiвно. – Це зовсiм не те.