Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Але Прiнгл ввiчливо вiдмовився.

– Ви вже даруйте, – сказав вiн. – Я хочу битися з цiею книгою сам на сам. Не дозволите скористатися вашою конторою години на двi?

– Боюся, що вона замкнена зараз, – скривився Опеншоу.

– Ви забули, що там розбите вiкно.

І преподобний Люк Прiнгл, усмiхнувшись ще ширше, нiж зазвичай, зник у темрявi.

– Дивний вiн усе ж, – зауважив професор, заклопотано суплячись.

Вiн обернувся i з подивом зауважив, що патер Браун спiлкуеться з лакеем, котрий принiс коктейль. Наскiльки вiн збагнув, мова йшла про суто приватнi справи – священик згадував про якусь дитину i висловлював сподiвання, що небезпека минула.

Професор спитав, звiдки священик знае лакея. Той вiдповiв просто:

– Я тут обiдаю кожнi два-три мiсяцi, i ми iнодi балакаемо.

Професор обiдав тут п’ять разiв на тиждень, але йому жодного разу i на гадку не спало потеревенити з лакеем. Вiн задумався, але мiркування його перервав дзвiнок, i вченого покликали до телефону. Голос був глухий – можливо, в трубку потрапляла борода.

Але слова доводили ясно, що на тому кiнцi дроту – Прiнгл.

– Пане професоре! – сказав голос. – Я бiльше не можу. Мушу зазирнути в неi. Зараз я у вас в конторi, книга лежить передi мною. Менi хочеться з вами попрощатися про всяк випадок. Нi, не варто мене вiдмовляти. Ви все одно не встигнете. Ось я вiдкриваю книгу. Я…

Професору здалося, що вiн чуе щось, якийсь рiзкий, хоча i майже беззвучний поштовх.

– Прiнгле! Прiнгле! – закричав вiн у трубку, але нiхто не вiдповiв.

Учений вiдклав слухавку i, вiднайшовши академiчний спокiй (а може, спокiй вiдчаю), повернувся i тихо сiв до столика.

Потiм безпристрасно, нiби мова йшла про провал якоiсь дурноi вигадки на спiритичному сеансi, розповiв у всiх подробицях цю таемничу справу.

– Так зникло п’ятеро людей, – резюмував вiн. – Всi цi випадки – вражаючi. Але найнеймовiрнiший – випадок з Беррiджем. Вiн такий тихий, працелюбний… Як таке могло з ним статися?

– Справдi, – погодився патер Браун. – Дивно, що вiн так вчинив.

Працiвник вiн дуже сумлiнний. Жарти для нього е жартами, але справа – справою. Майже нiхто не знав, як вiн любить жарти i розiграшi.

– Беррiдж? – залупав очима професор. – Нiчого не розумiю! То ви i з ним знайомi?

– Як би вам сказати… – безтурботно вiдповiв Браун. – Не бiльше, нiж iз цим лакеем. Розумiете, менi часто доводилося чекати вас у конторi, i ми з ним, певна рiч, балакали. Вiн чоловiк цiкавий. Пам’ятаю, якось казав, що збирае непотрiбнi речi.