Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Насправдi, скажу вiдверто, – i вiн знову кинув пильний погляд, – що я не зовсiм упевнений у тому, чи ми маемо вiдкрити це тут i вже, чи вiдправити тому ж докторовi Генкi.

Вони вийшли в прохiдну кiмнату. Але не встигли зачинитися дверi, як професор зойкнув i кинувся до столу секретаря. Стiл був на мiсцi, а от клерка не було. Серед обривкiв обгорткового паперу лежала книжка в шкiрянiй оправi. Вона була закрита, але чомусь вiдчувалося, що закрилася вона тiльки що. У широкому вiкнi, що виходило на вулицю, зяяла дiра, немов крiзь неi пролетiла людина.

Бiльше вiд пана Беррiджа нiчого не залишилося.

І гiсть, i професор немов скам’янiли. Нарештi науковець очуняв, повiльно обернувся до Прiнгла i простягнув йому руку. Зараз вiн ще бiльше скидався на суддю.

– Пане Прiнгл, – сказав вiн, – даруйте менi. Вибачте менi написанi та випадковi думки. Справжнiй учений зобов’язаний рахуватися з такими фактами.

– Менi здаеться, – невпевнено сказав вiдвiдувач, – що нам треба дещо уточнити. Може, зателефонуете йому? А раптом вiн удома?

– Я не знаю номера, – неуважно вiдповiв Опеншоу.

 – Здаеться, вiн живе десь у Гемстедi. Якщо вiн не повернеться, його друзi або рiднi зателефонують сюди.

– А могли б ми, – поцiкавився Прiнгл, – описати його прикмети для полiцii?

– Для полiцii! – стрепенувся професор. – Прикмети… Та начебто у нього немае прикмет. Ось хiба тiльки окуляри. Знаете, такий поголений жевжик… Полiцiя… гм… Послухайте, що ж нам робити? Яка безглузда iсторiя!

– Я знаю, що менi робити, – рiшуче сказав преподобний Прiнгл.

 – Зараз же вiднесу книгу доктору Генкi та розпитаю його про все. Вiн живе неподалiк. Потiм повернуся i поiнформую, що вiн на це скаже.

– Добре, гаразд… – погодився професор, втомлено сiдаючи в крiсло.

Здаеться, вiн втiшився, що хтось iнший узяв на себе вiдповiдальнiсть. Кроки неспокiйного мiсiонера простукотiли сходами, а науковець все сидiв нерухомо i дивився в порожнечу, наче впав у транс. Вiн ще не отямився я, коли швидкi кроки знову простукотiли сходами i в контору повернувся Прiнгл.

Професор вiдразу побачив, що книжки в нього немае.

– Генкi ii взяв, – пiдтвердив Прiнгл. – Обiцяв нею зайнятися. Просить нас прийти за годину. Вiн зумисне повторив, професоре, що просить вас прийти разом зi мною.

Опеншоу мовчки дивився в далечiнь. Потiм спитав:

– Хто ж цей гаспидiв доктор Генкi?

– Ви так це сказали, нiби вiн i справдi сам нечистий, – усмiхнувся вiзитер. – Мабуть, багато про нього так плiткують.