Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Припустiмо, що ми – похмурi кровопивцi i мета у нас одна – позбавляти людей щастя. Припустiмо, я – злiсний песимiст. – Вiн почухав медведиком нiс, знiяковiв i поклав на пiдлогу плюшеву тваринку. – Припустiмо, що ми з усiх сил руйнуемо людськi та родиннi зв’язки. Навiщо ж тодi станемо пiдтримувати та посилювати майже безрозсудну прихильнiсть до родича? Менi здаеться, не зовсiм чесно сварити нас i за те, що ми виступаемо проти родинних почуттiв, i за те, що не даемо про них забути. Не розумiю, чому релiгiйний манiяк мае шаленiти саме на цьому i чому вiра пiдтримуе його вiдчай, а не дае йому хоч краплю надii?

Вiн помовчав i додав:

– Я хотiв би побалакати з вашим знайомим.

– Це розповiла його дружина, – пояснив Меллоу.

– Атож, – сказав священик, – але менi цiкаво не те, що вона розповiла, а те, про що вiн промовчав.

– По-вашому, вiн знае ще щось? – зацiкавився Меллоу.

– Менi здаеться, вiн знае бiльше, нiж сказав, – пiдтвердив слуга Божий. – Ви кажете, що вiн не може пробачити тiльки грубощi до його дружини.

Священик встав, обтрусив мiшкувату сутану i пильно поглянув на свого молодого спiврозмовника. Потiм узяв стару парасольку, старий капелюх i швидко, хоча i незграбно, пiшов вулицею.

Минувши багато вулиць i площ, вiн дiстався гарного старовинного будинку i спитав слугу, чи не можна провiдати лорда Аутрема. Незабаром його провели в кабiнет, де серед книг, мап i глобусiв високий генерал iз чорними вусами цмулив довгу темну сигару i встромляв шпильки в одну з карт.

– Даруйте менi мою нахабнiсть, – почав священик. – Я до вас без запрошення припхався. Але менi треба побалакати про одну приватну справу, щоб вона й залишилася приватною. Як це не прикро, але декотрi люди можуть зробити ii суспiльною. Знаете сера Джона Кокспера?

Темнi вуса приховали посмiшку господаря, але в темних його очах щось блиснуло.

– Всi його знають, – зауважив лорд Аутрем. – Та я не дуже близько з ним знайомий.

– Як би там не було, – посмiхнувся патер Браун, – всi зрозумiють, що саме знае вiн, якщо вважатиме за потрiбне про це повiдомити.

– Цiлком можливо, – визнав господар, – але до чого тут я? Чому ви прийшли до мене? Маю попередити, що я переконаний протестант.

– Я дуже люблю переконаних протестантiв, – сказав священик. – А до вас прийшов тому, що хочу дiзнатися правду.