Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Четверо чоловiкiв, iз котрих двiйко шанобливо наближалися до святая святих, а двое iнших настiльки ж шанобливо звiдти вiддалялися, зустрiвшись посеред кiмнати, вступили мiж собою в нетривалу чемну балачку. А за всiма цими дiями i манiпуляцiями з глибини напiвтемного передпокою, який освiтлювало тiльки внутрiшне вiкно, спостерiгав кремезний чолов’яга з обличчям негроiда i широчезними плечима. Таких, як вiн, жартiвники-американцi називають злими дядьками, друзi називають охоронцями, а вороги – найманими вбивцями.

Вiн сидiв не рухаючись бiля дверей кабiнету i навiть бровою не повiв при iхнiй появi. Зате Вейн, побачивши його, наполохався.

– А хiба господар там сам-один? – спитав вiн.

– Заспокойся, Пiтере, – з усмiшкою вiдказав Крейк. – З ним його секретар Вiлтон. Сподiваюся, цього цiлком достатньо. Вiлтон вартий двадцяти охоронцiв. Вiн такий пильний, що, мабуть, нiколи й не спить. Дуже сумлiнний чолов’яга, до того ж швидкий i безшумний, як iндiанець.

– Ну, в цьому ви петраете, – погодився племiнник. – Пам’ятаю, ще в дитинствi, коли я захоплювався книгами про iндiанцiв, ви навчали мене рiзним прийомам червоношкiрих. Правда, в цих моiх книгах iндiанцям завжди доводилося кепсько.

– Зате в життi – не завжди, – зауважив старий солдат.

– Справдi? – доброзичливо поцiкавився пан Блейк. – Хiба вони могли протистояти нашiй вогнепальнiй зброi?

– Я бачив, як один iндiанець, озброений тiльки маленьким ножем i в якого цiлилися з сотнi рушниць, убив бiлого, що стояв на мурi, – зазначив Крейк.

– Убив ножем? Але як? – здивувався Блейк.

– Вiн його кинув, – пояснив Крейк. – Метнув перш, нiж у нього встигли вистрелити. Якийсь новий, незнайомий менi прийом.

– Сподiваюся, ви з ним так i не ознайомилися, – реготнув племiнник Крейка.

– Менi здаеться, – задумливо промовив патер Браун, – з цiеi iсторii можна мати зиск.

Поки вони так патякали, зi сумiжноi кiмнати вийшов i спинився трохи вiддалiк пан Вiлтон, секретар Мертона, блiдий чоловiк зi свiтлим волоссям, квадратним пiдборiддям i незмигними собачими очиськами. В ньому i справдi було щось вiд сторожового пса.

Вiн виголосив одну лише фразу: «Пан Мертон прийме вас через десять хвилин», але всi тут же почали розходитися.