Війна світів

Вода надi мною вирувала i швидко нагрiвалася.

На мить вистромившись iз води, щоб передихнути i вiдкинути з очей волосся, я побачив, як бiлою хмарою здiймаеться пара, ховаючи постатi марсiян. Гуркiт стояв просто оглушливий. Тодi я помiтив велетенськi сiрi постатi, що крiзь iмлу видавалися ще бiльшими. Вони пройшли повз мене, i двое з них зупинилося над пiнистими уламками свого товариша, що безсило борсався у водi. Третiй i четвертий також зупинилися над рiчкою, один ярдiв за двiстi вiд мене, а другий трохи далi – з боку Лейлгема.

Генератори теплового струму похитувалися вгорi, й нищiвне промiння зi свистом било на всi боки.

У повiтрi стояв хаос оглушливих звукiв: пронизливий гул марсiян, гуркiт будинкiв, що валилися в огнi, трiск охоплених полум’ям дерев, хряск хлiвiв, парканiв, гудiння й свист огненноi стихii. Густий чорний дим пiдiймався догори й мiшався з парою, що валувала над рiкою. Тепловий промiнь ковзав туди й сюди по Вейбриджу, i кожен його дотик викликав бiлi спалахи, пiсля яких починався вогненно-димовий танець.

Ближчi, ще не ушкодженi будинки, примарнi, блiдi й похмурi, стояли повитi парою, чекаючи на свою долю, а за ними шаленiв огонь.

Мабуть, iз хвилину стояв я по груди в водi, гарячiй, майже як окрiп. Я розгубився i втратив всяку надiю на порятунок. Крiзь стовпи пари я бачив, як люди, що були також у рiчцi, вибиралися на берег, чiпляючись за очерет, – наче жабенята, що тiкають помiж травою, коли пiдходить людина. Іншi панiчно метушилися на березi.

Спалахи теплового променя раптом ковзнули в мiй бiк. Вiд його дотику будинки розсипалися й падали, пройнятi вогнем, гули охопленi полум’ям дерева. Метнувшися по стежцi, що йшла вiд берега, промiнь злизав людей, а потiм наблизився до самоi води, ярдiв за п’ятдесят вiд мене. Вiн перекинувся на другий берег, у бiк Шеппертона, i, де вiн проходив, вода збурювалася хвилями пари. Я повернув до берега.

Ще мить, i мене накрила величезна хвиля, гаряча, немов окрiп.

Я закричав не своiм голосом i, ошпарений, напiвслiпий, страждаючи вiд нестерпного болю, кинувся до берега. Якби я послизнувся, то неминуче загинув би. Я безсило впав на широкiй, вкритiй рiнню обмiлинi на очах у марсiян, там, де Вей зливаеться з Темзою. Я вже нiчого не чекав, крiм смертi.

Немов крiзь туман пригадую, як нога марсiянина ступила ярдiв за двадцять вiд моеi голови, глибоко вгрузнувши, й пiднялася, розтрушуючи рiнь далеко навкруги.