Невидима людина

Англосаксонський дух парламентарного способу врядування виявився й тут: розмов було багато, а рiшучих дiй – жодних.

– Необхiдно встановити факти, – наполягав мiстер Сендi Воджерс. – Обмiркуемо, чи розважливо буде ламати дверi нагорi. Доки дверi не поламано, iх завжди можна поламати, але коли дверi уже поламано, iх не зробиш знов цiлими.

І раптом дверi нагорi вiдчинилися, i всi з подивом побачили, як сходами почала спускатися закутана постать Незнайомця, що дивився на них зловiсним поглядом своiх незвичайних скляних очей.

Вiн повiльно пройшов коридором i зупинився.

– Гляньте сюди! – сказав вiн, ткнувши пальцем у рукавичцi.

Глянувши, куди показав Незнайомець, вони побачили пляшку з настоянкою пiд дверима до льоху. А вiн увiйшов у вiтальню i з несподiваною швидкiстю злiсно грюкнув дверима в них перед самим носом.

Нiхто не мовив i слова, доки не завмер грюкiт зачинених дверей. Всi здивовано перезирнулися.

– Ну, знаете, це вже перевершуе… – почав був мiстер Воджерс i не докiнчив фрази.

– Я пiшов би й поговорив з ним, – сказав вiн мiстеровi Голу. – Я зажадав би вiд нього пояснень!

Потрiбно було чимало часу, щоб пiдбити на те хазяйчиного чоловiка. Проте нарештi вiн таки насмiлився й постукав у дверi.

– Вибачте… – тiльки й устиг вимовити мiстер Гол.

– Геть к бiсу! – люто гримнув Незнайомець. – І зачинiть дверi.

На цьому й скiнчилися переговори.

VII. НЕЗНАЙОМЦЯ ВИКРИТО

Незнайомець, зайшовши у маленьку вiтальню заiзду о пiв на шосту ранку, залишався там майже до полудня.

Штори в кiмнатi були спущенi, дверi зачиненi, i пiсля того, як вiн вигнав Гола, нiхто не наважувався туди наближатись.

Весь цей час Незнайомець нiчого не iв. Вiн тричi дзвонив, останнiй раз розлючено i довго, але нiхто не вiдгукувався.

– Буде вiн у мене пам’ятати «геть к бiсу», – бурмотiла мiсiс Гол.

Чутка про нiчне пограбування вiкарiя уже встигла облетiти мiсто, i люди зiставляли цi двi подii. Гол у супроводi Воджерса вiдвiдав мiстера Шеклфорса, суддю, i просив у нього поради.

Нагору нiхто не вiдважувався йти. Що робив Незнайомець – було невiдомо. Час вiд часу чулося, як вiн розлючено ходив по кiмнатi, двiчi чули, як вiн вибухав прокльонами, дер якiсь папери та трощив пляшки.

Юрба наляканих, але цiкавих людей все бiльшала. Надiйшла мiсiс Гакстер. Прилучилося ще декiлька хлопцiв у чорних куртках та пiкейних краватках – було ж саме свято – i почали недоладно розпитувати.