Машина часу

Не знаю, чи довго я так прокуняв, тiльки раптом вивiв мене з цього стану якийсь шурхiт у зеленiй гущавинi за струмком. Спочатку я побачив, що хитаються верхiв’я тростини й папоротi. Потiм на берег вийшла якась iстота, – з першого погляду важко було розпiзнати, що воно таке. Створiння те нагнулося й почало пити воду. Тiльки тодi я побачив, що це людська iстота, але вона чомусь рачкувала, наче тварина!

На нiй була якась синя одежина, шкiра ii – бронзового кольору, а волосся – чорне. Мабуть, незвичайна потворнiсть була притаманна всiм тутешнiм остров’янам.

Я чув, як та людина хлебтала воду.

Я весь подався вперед, щоб краще ii розгледiти. Грудка лави, зрушена моею рукою, покотилася по схилу. Людина з винуватим виглядом зиркнула вгору, i нашi очi зустрiлися. Вона миттю схопилася на ноги i, не спускаючи з мене погляду, незграбним помахом руки витерла рот. Ноги в цiеi iстоти були майже вдвiчi коротшi за тулуб. Отак ми стояли, мабуть, добру хвилину, розгублено дивлячись одне на одного. Та раптом вона шаснула в кущi, кiлька разiв ще пильно озирнувшися, i шелест листя поступово завмер у далечинi.

Довго пiсля того, як вона зникла, я сидiв та дивився iй услiд. Вiд мого дрiмотного спокою не залишилося й слiду.

Щось шелеснуло в мене за плечима; я швидко оглянувся i встиг помiтити, як промайнув бiленький хвостик сполоханого кролика, що вже зникав за вершиною пагорка. Я зiрвався на рiвнi ноги.

Поява тiеi потворноi напiвдикоi iстоти свiдчила, що це вiдлюддя не таке вже й пустельне. Я нервово озирався навкруги, шкодуючи, що не маю нiякоi зброi.

Потiм менi спало на думку, що ця ж людина була в синiй одежi, а не гола, як дикуни, i я намагався переконати себе, що то в неi тiльки вигляд хижий, а сама вона – миролюбна.

Та все ж таки ii поява позбавила мене спокою. Я пiшов лiворуч схилом пагорка, приглядаючись до прогалин мiж струнких стовбурiв дерев. Дивно, чому ця людина рачкувала, та ще й пила воду iз струмка просто ротом?.. Нараз почувся крик якоiсь тварини. Я подумав, що це, мабуть, пума, i повернув у бiк, протилежний тому, звiдки долинув крик.

Так спустився я до струмка, перебрiв його i рушив далi через чагарник.

Несподiвано увагу мою привернула якась червона пляма на землi. Пiдiйшовши ближче, я побачив, що це чудернацький зморшкуватий гриб, подiбний до лапатого лишаю. Тiльки я доторкнувся до нього, вiн одразу розплився у водяний слиз. Пiд тiнню пишноi папоротi я побачив неприемну картину – на землi лежав iще теплий труп кролика з вiдiрваною головою.