Машина часу

 – Скажу бiльше, – вiн глянув просто в обличчя Психологовi, який у збентеженнi забув обрiзати кiнчик сигари й даремно силкувався розкурити ii, – скажу бiльше: там, – вiн хитнув головою в напрямi лабораторii, – у мене стоiть майже закiнчена велика машина, i, коли вона буде зовсiм готова, я й сам вирушу в таку подорож.

– Ви хочете сказати, що ваша модель мандруе десь у майбутньому? – спитав Фiлбi.

– У майбутньому чи в минулому, цього я ще точно не знаю.

По короткiй паузi у Психолога сяйнула думка.

– Коли вже вона й подорожуе десь, то лише в минулому, – сказав вiн.

– Чому в минулому? – зацiкавився Мандрiвник.

– Я вважаю, що машина не пересунулась у Просторi. Значить, подорожуючи тiльки в Часi, вона мусила б бути тепер тут, бо разом iз нею посуваеться вперед i самий Час.

– Але, якби вона була в минулому, ми побачили б ii, коли входили в цю кiмнату, й сьогоднi, i минулого четверга, i в четвер два тижнi тому, i так далi, – заперечив я.

– Зауваження слушнi, – прибравши безстороннього вигляду i повертаючись до Мандрiвника, сказав Провiнцiйний Мер.

– Анiтрохи, – вiдповiв той. – Подумайте лишень, – звернувся вiн до Психолога, – i ви легко це з’ясуете. Це ж просто зображення поза межами свiдомостi, так що нашi чуття не можуть його вловити.

– Звичайно, – погодився Психолог. – Це дуже просте питання з погляду психологii, – запевнив вiн нас, – i менi слiд було б цього не забувати. Воно досить легке для розумiння й чудово пiдтверджуе цей парадокс.

Ми не можемо бачити окремих моментiв руху колеса в веретенi або льоту кулi в повiтрi. Якщо машина пересуваеться в Часi iз швидкiстю в п’ятдесят чи сто разiв бiльшою, нiж пересуваемось ми, якщо вона за секунду проходить стiльки Часу, скiльки ми за хвилину, то й враження вiд ii руху дорiвнюватиме однiй п’ятдесятiй чи однiй сотiй частинi враження, яке вона справила б на нас, коли б не пересувалася в Часi. Це досить легко зрозумiти. Ось бачите? – засмiявся вiн, проводячи рукою по тому мiсцю, де стояла машина.

Кiлька хвилин ми просидiли мовчки, не спускаючи очей з порожнього стола. Мовчанку порушив Мандрiвник, запитавши, що думаемо ми про це все.

– Тепер, увечерi, воно скидаеться на правду, – сказав Лiкар, – але зачекаймо до завтра. Вранцi завжди краще думаеться.

– Може, вам цiкаво подивитись на саму Машину Часу? – спитав Мандрiвник. За цими словами вiн узяв лампу й повiв нас довгим коридором, де завжди стояв протяг, до лабораторii.