Машина часу

Так само, думають вони, модель з трьома вимiрами дасть iм змогу подати зображення чотиривимiрного тiла. Рiч лише в тiм, щоб опанувати перспективу тiла. Розумiете?

– Та нiбито, – пробурмотiв Провiнцiйний Мер i, насупивши брови, поринув у глибокодумнi мiркування. Губи його ворушилися, немов вiн повторював якесь заклинання.

– Так, тепер я нiбито розумiю, – повторив вiн трохи згодом, i обличчя його одразу пояснiшало.

– Мушу сказати вам, що якийсь час я й сам працював над геометрiею чотирьох вимiрiв i дiйшов деяких цiкавих висновкiв.

Ось, наприклад, портрет людини у вiцi восьми рокiв, оце вона в п’ятнадцять рокiв, а оце – в сiмнадцять, у двадцять три i так далi. Все це, сказати б, тривимiрнi зображення чотиривимiрного тiла, яке становить собою щось стале й незмiнне.

– Вченi, – вiв далi Мандрiвник у Часi, трохи помовчавши, щоб слухачi встигли засвоiти сказане, – вченi дуже добре знають, що Час е один з видiв Простору. Ось вам звичайна наукова дiаграма – крива погоди. Лiнiя, по якiй я веду палець, показуе коливання барометра.

Вчора вдень вiн стояв отут, надвечiр спустився, сьогоднi ранком пiднявся знову й поволi йде вгору. Звiсно, живе срiбло не креслило цiеi лiнii на жодному з визнаних усiма просторових вимiрiв. Але його коливання абсолютно точно визначаються нашою лiнiею, тому слiд зробити висновок, що така лiнiя була накреслена саме в часовому вимiрi.

– Чому ж тодi, – спитав Лiкар, втупивши очi у вогонь камiна, – чому ж тодi, коли Час е тiльки Четвертим Вимiром Простору, його завжди визначали, та й тепер визначають, як щось зовсiм вiдмiнне? І чому не можемо ми пересуватись в ньому так, як i в iнших вимiрах Простору?

Мандрiвник усмiхнувся.

– А ви певнi, що ми так уже вiльно можемо пересуватись у Просторi? Ми можемо пiти праворуч чи лiворуч, ступити назад або вперед, i люди завжди робили це. Я не заперечую, що ми вiльно пересуваемось у двох вимiрах. А що скажете ви про пересування вгору та вниз? Тут уже нашi можливостi обмежуе сила тяжiння.

– Не зовсiм так, – сказав Лiкар.

 – Адже е повiтрянi кулi.

– Але до повiтряних куль люди зовсiм не могли пересуватись у вертикальному напрямi, якщо не зважати на стрибки угору та пiдняття на нерiвностi земноi поверхнi.

– І все-таки, хай i мало, а ми пересуваемося вгору та вниз, – не мiг угамуватися Лiкар.

– Легше, значно легше вниз, нiж угору.

– А в Часi ви не можете пересуватися зовсiм. Ви не спроможнi анi на крок вiдiйти вiд сучасного моменту.

– Ось тут, любий друже, ви й помиляетеся.